Містечковий підхід телевізійників приватного каналу Яреми до подій у Нововолинську – це півбіди.

Півбіди – і специфічна, набридливо-одноманітна інтонація ведучої, і безнадійно провінційна манера подачі матеріалів на СТН.

Біда – коли журналісти перетворюються на дівчаток за викликом. І старанно очорнюють неугодних – із приводу й без приводу.

 

Один із найбільш неугодних промерському каналу – Руслан Влодарчик.

Сьогодні там розродилися черговим мочиловом: зловживання, розтрата, нажитися, попався… Хоча все це хворобливі жовчні фантазії скандальної пані Білішук.

А до Влодарчика в неї особливо нездоровий інтерес. Подейкують, це не лікується.

Хочеться бодай раз побачити на СТН сюжет про міського голову Сапожнікова, про Коптюка чи там цілого Климовича з тим самим набором слів: нажився, попався, розтрата майна, зловживання, оборудки з фінансами…

Таких інформприводів  по кожному з них – неміряно. Але це священні бики для телеобслуги!

РАДАР із сумом сповіщає, що горезвісна ведуча опустилася нижче плінтуса в Яреминому громадському туалеті  (отому, що біля автостанції)…

 

 

І висловлює щире співчуття нововолинцям, змушеним дивитись її відверту заказуху.

 

– Сьогодні ми знову розхвалимо мера і спаплюжимо його опонентів… 

 

Нагадаємо: цей приватний канал отримує чималі бюджетні кошти.  Тобто глядач платить Яремі й Білішук двічі: із сімейного бюджету і з міського.

РАДАР трохи постібався зі стилю цілої тележурналістки  (виділено червоним)  🙂

А тепер надаємо слово Руслану Влодарчику:

 

 

– Нововолинське СТН знову невимовно радує. Щоправда, завжди воно радує обмежене коло людей.

Гадаю, вже всі встигли подивитись новий гарячий сюжет щодо мене? А тепер по суті справи.

Поясніть мені, шановні, чому голова ОСББ повинен робити роботу, за яку окремі особи отримують кошти від держави і яка є їхнім безпосереднім завданням? Де логіка?

Питання субсидій – болісне і неоднозначне. Комусь вона є помічною, бабуся може не бідкатись, як розкласти свою мізерну пенсію, аби не лише оплатити комуналку (бо старші люди совісні), а й взяти необхідні ліки і мати на щодень щось до хліба. А хтось є власником не однієї квартири чи автомобіля, але так само користується субсидією…

Хай там як, у мене в ОСББ всі рівні, всіх відстоюю однаково.

Чому я повинен напружуватись, коли держава, яка перерахувала субсидії, помилилась, бо у людини по лічильниках нулі? Звідки треба брати кошти на повернення, особливо коли брати їх людині нізвідки?

Агов, відділ у справах субсидій, перший поверх бульвару Шевченка, 7 у Нововолинську, куди ви дивитесь і чим займаєтесь, окрім як вчасно приходити на роботу і йти на обід чи додому?

 

У робочий час – про своє, про жіноче: як насолити Влодарчику

 

Репресивний канал знову трубить в усі усюди про те, що Влодарчик поганий. Куди ж мені, грішному та смертному, до великого господарника, котрий за три десятиліття накерувався в місті так, що всі аж світимось від щастя… Куди мені до тих великих підрядників, що вміють працювати як по нотах і знають досконало табличку ділення, а тому безперешкодно виграють тендери на свої тяп-ляпи.

Не буде там кримінальної справи, не буде. Все. Крапка, мої любі недрузі. Закорковуйте шампанське, слідство сказало своє, провадження закрито.

Щодо допомоги Башкаленка у закритті чогось там у минулому, то це здивувало, думаю, й самого екс-губернатора. Але не здивуюсь, якщо через час побутуватиме версія, що оцю “справу” допоміг залагодити Савченко.

Опозиційних активістів місцева влада дуже любить. Нещодавно от “полюбили” Катю Гандзюк. Винних досі не знайшли і, певно, не знайдуть. Як не знайдуть тих, хто спалив у 2017-му мою машину.

Агресивно-репресивний рупор з пр.Дружби,  27 робить свою роботу, показуючи, хто є хто, лише з позиції своїх господарів.

 

 

Однак чомусь ці господарі не хочуть бачити очевидне та вирішувати важливе. Видно, їм і так непогано, а шахти хай закриваються, дороги розсипаються, люди родинами втікають за кордон, а Коптюк і Ко – займаються своїми мутками.

Прикро, що Іванка Білішук недочуває, бо людською мовою їй усе пояснив, а вона зробила так, як сказали зробити.

 

 

Журналістська етика така журналістська… Старається жіночка. Вже не вперше розказує про події так, як їй кажуть розказувати. А як насправді – кому то треба знати?

От тільки невже їй самій не бридко? Адже живе не десь там у Луцьку, а у Благодатному й на собі відчуває усі красоти цивілізації епохи сапогізму.

Люди, лишайтесь людьми, поводьтеся з іншими так, як хочете, аби поводилися з вами.

Істина проста, але не всім доступна й зрозуміла, – підсумовує Руслан Влодарчик.

 

Прочитав сам? Поділись з іншими: