– Побачивши поліцію, я зраділа як ніколи… – зізналася РАДАРУ Олена з Нововолинська.
А трапилось ось що.
– Їхала з Любомля до Нововолинська, навігатор показував дорогу. Піщана дорога вивела в ліс, де я і застрягла наглухо. Пробувала і назад і вперед їхати, пхала машину, але все марно.
Навколо ні душі, крім диких птахів і звірів, яких я не знаю. Страшенно злякалась і почала кричати: “Ааауууу!”, “Люди!”
Проте нікого….
Вирішила зателефонувати на 102 і викликати якусь допомогу.
Приємна пані уважно вислухала мене, сказала, що виклик скерує до любомльської поліції.
За декілька хвилин до мене передзвонили поліцейські, які вирушили на мої пошуки.
Я не місцева і правильно пояснити, де саме застрягла, не могла. Дзвонили щокілька хвилин, заспокоювали.
Не знаю, скільки часу вони мене шукали, мені здавалося, що вічність.
І нарешті я почула звук сирени, на радощах розплакалась і подзвонила, сказала, що я їх чую і вони їдуть у правильному напрямку. Зраділа не тільки я, а й полісмени, які в таку спеку мене шукали.
Побачивши поліцію, я була щаслива як ніколи.
Приїхали троє хлопців. Бачачи, в якому я стресовому стані, почали жартувати, як я сюди потрапила. Сміялися всі, і я теж, бо розуміла, що вже врятована.
Наступне завдання було – зрушити з місця. Машину пхали всі, було важко, проте вдалося.
До речі, поліція мене шукала аж у кількох селах, бо ж я не знала, де я є. Виявилося, що я була на 5-й дільниці куснищанського лісу, який має площу чи 470, чи то 47 гектарів (з переляку не запам’ятала).
– Все добре, що добре закінчується, мене врятували три веселих, молодих богатирі.
Хлопці, ВЕЛИЧЕЗНЕ ВАМ СПАСИБІ ЗА МІЙ ПОРЯТУНОК! – каже Олена.
Приємно чути такі позитивні історії.
Новій поліції респект.
Це сталось понад тиждень тому. Спека реально була шалена.
З Любомля до Нововолинська по навігатору? ????
Там одна дорога – Головна.
Копам-респект
А пані треба в навігаторі обрати тип шляху “найкращий” а не “найкоротший” + знання місцевих доріг не завадить))
Якщо я користувалась навігатором, то мала на це вагомі причини. І дорогу з Любомля до Нововолинська я знаю.Я вам більше скажу, я ще й частенько користуюсь і в Нововолинську. Я не таксист, щоб знати кожну вулицю і адресу. Дякую за інструкцію. 🙂 😀
Ви знаєте дорогу з Любомля до Нововолинська, але звернули з неї і поїхали в ліс, бо так підказав навігатор? Рука-лице.
Повністю “сіла” в якомусь багні невідомого лісу, тільки і знаю, що в радіусі 20-ти км від Любомля…. навігація, яка мені показувала напрямок дороги через ліс, вже не показувала нічого, чи відімстила мені, за те, що часом її не слухаюсь??? Коли на 100% я знаю дорогу в об’їзд ( може й довшу, але по асфальті, а не через “американські гірки” де вона мене не раз провадила )
Марно пройшли мої старання зрушити авто, хоч на сантиметер….Паніка…відчуття безрадності, немає ні живої душі……..Ааааууууууу !!! Людииии!!!!
Ні, ні….НЕ Я В ТОЙ ДЕНЬ ВИРІШИЛА ОБВІДАТИ ВЕЛИЧЕЗНИЙ КУСНИЩАНСЬКИЙ ЛІС, НІ, НЕ Я….А НАВІГАЦІЯ МОЯ. 🙂 Їхала страшенно ямистою та в одночас пагорбистою дорогою. Моя наївна віра в те, що цей ліс незабаром закінчиться мене підвела. Я дуже хотіла додому, я хотіла в місце де безпечно. Але мої на той час, вже зкусані від нервів губки прийшлось “зкатати” на пару наступних годин. Доля з мене у той день жорстко пожартувала. Не вірилось, що це саме зі мною трапилось. Сили мої, ніщо в порівнянні з массою мого авто, яке ні туди і не сюди не хотіло їхати, колеса були не похитні. Вирішила зібратися з думками і заспокоїтись, треба щось думати, як з відси вибиратись. Ох, буду мати научку на все життя, як з навігацією їздити, так тобі і треба, сама у всьому винна!!! сама собі докоряла. Через ліс,- ніколи, ніколи!!! БІЛЬШЕ НІКОЛИ!!!
Нічого в голову не лізе, ні одна нормальна думка. В думках був лише страх і купа запитань, що далі? Боялась натрапити на диких звірів і озброїлась палкою, яку знайшла поряд, страх був на стільки сильний, що через декілька кроків я вже мала у кожній руці по гіляці….. ( зараз згадую і сміюся, як я могла такі великі і досить довгі палки в руках носити, вони ж важкі були….і в той день в пошуках будь-якої допомоги або дороги, я зі своїми двома палюгами по цьому лісі зробила чи мало км…. 😯
Минуло з пів години…до мене завітала ідея….я була впевнена, що мій план спрацює. Далі я збирарала чим ліс обдарував, -гілки…і намагалась їх підкладати під колеса машини, але й так нічого . Пхала і розкачувала … і знову поразка 😢 Сльози в очах мені стали, я розуміла, що я сама нічого не зроблю. Але й і людей тут теж не було… Вирішила. Дзвоню 112….Приємна жіночка уважно слухала мене і , як я потрапила в “Не знаю де я” і сказала, що зв’яжеться з відділком поліції у Любомлі. Може й хто б сміявся з мене, але в голосі тієї Пані я почула співчуття. Вже за декілька хвилин я розмовляла з поліціянтом. Розмова була досить не розмовна з мого боку, я не могла пояснити де я звернула з головної дороги, памятала тільки магазин по-лівій стороні,могла не запям’ятовувати і взагалі не дивитися на назви сіл, що повз них проїзджала, ЩО МЕНІ??? У мене навігатор…. тепер я беру свої слова назад і розкаююсь 😀Поліцаї дзвонили, що кілька хвилин, я була на нервах, в стресі, кричала, плакала, а поліцейські зі спокійним тоном мене заспокоювали, обіцяли, що неодмінно мене знайдуть і витягнуть. Я з характеру скоріше за все Невіруючий Фома, але чомусь мене заспокоював врівноважений тон і десь далеко я вірила, що мене знайдуть. Поліцейскі зі мною жартували по телефону, пробували мене відволікти ….то може дійсно нема нічого страшного і скоро мене знайдуть. В голові крутилися різні думки….Чи знайдуть мене до того, як почне темніти, чи ніч я маю тут провести ? Чи мене не з’їдять дикі звірі, чи сама я вмру від страху? Чи вдасця витягнути моє авто? бо додому якось далеченько! І де мені в лісі добути питної води. Холодний чай, що мала Nesteа на такій жарі зкис за якісь дві години і залишилась я без чаю, і повна розпачу, АЛЕ з надією, що мене вже шукають і скоро знайдуть. Полісмени кілька разів під час нашої розмови включали сирени і питали чи я її не чую. Відлуння тієї сирени я чула тільки в телефоні… Не вірила своїм вухам, вона ж така голосна, а до того тут ліс, ніяких будівель, що можуть приглушати звук поліційної сирени.
” Порадував” мене і телефон,акумулятор …… 7% я розуміла, якщо батарея повністю розрядиться то за мною ніхто вертоліт не вишле. Але ж треба щось робити, бо на місці я уседіти не могла. Паніка і страх мене добивали морально, фізично я ще могла ходити, але спека просто валила з ніг на повал.
Вирушила я в ліс на вивяди…..мене не покидало враження, що десь поряд щось, чи хтось має бути, щось, що мені допоможе. Сказала поліцаям, що йду у ліс трошки далі може знайду шось, що нам підскаже моє місцезнаходження. Поліцейскі мене застерегли, що б далеко не відходила від машини. Кілька разів хлопці ще сирену включали…..і нічого я не чула.
Я була у відчаї, сльози самі котилися з очей, а молитва “аж від зубів відскакувала”.
Йти вже немогла, спіткнулася і коліно розцарапала, і так мені себе жаль зробилось, що всілась на землю плакала, що зосталось сили.
Заспокоїлась, уже в котре за той день, приклала подорожника і пошкандибала далі, сили йти вже не було, і спрага дуже виснажила. І тут я побачила свою знахідку. Це було щось, як шпаківня але на типова. І я не знаю, яким чудом, але не те, що йти не могла …..я навіть на початку підбігла пару метрів. Ближче, побачила, що там ще щось було написано.Це не була шпаківня, -це був мій порятунок на якому писало: Куснищанське лісництво
Дільниця чи участок #5. До мене знову задзвонили поліцаї, я їм передала інформацію, сказали, що я молодець і моя інформація безцінна і вони мусять зв’язатися чи то з лісничим чи з кімось хто знає добре цей ліс. Поверталася я до мого авта високо піднятою головою і навіть про ногу забула на радощах 😅
Пройшло ще хвилин 40……
Я вже дійшла до машини і сіла перепочити після такої “прогулянки” і я почула поліційну сирену☺ …………тільки за мить коли зібралась дзвонити….я почула, що стрена не зближається до мене, а навпаки, а віддаляється……і у мене почалась справжня істерика. Може з 5-го разу мені вдалось розблокувати телефон і набрати поліціантів. Я намагалася їм сказати, що вони були поряді я хвилину назад чула сирену, яка зтихала, все тихіше і тихіше було її чути. В той момент у мене було відчуття, що мене кинули,покинули , а я була майже врятована. Мене заспокоювали…….а коли, хоч щось було зрозуміло з того, що я говорила то перепитали чи я чула вий серени? І чи зараз буду чути,
Я ЇЇ ЧУЛА І ЗАРАЗ ЧУЮ. Хлопці поки не доїхали до мене то, що кілька хвилин включали стрену, а я їм Біп- біп у відповідь. Це була моя найбажаніша і найчеканніша зустріч з правоохоронними органами. 😃 радості моїй не було в той день кінця ☺ я бачила, як до мене наближаються 3 молодики і мені стало соромно за мою істеричну поведінку. Але хлопці одразу до мене підійшли з жартами, казали, що цими лісними дорогами невідомо чи танк проїде, а я її проїхала майже до кінця. Сміялися. Тепер все було позаду.
А машину пхати треба, ой і навіть я пхала…було важко, але ж мене і мою машину приїхали рятувати 3 БОГАТИРЯ ☺
То машина за лічені хвилини була визволена з багна.
Я була вже врятована…. я вже не боялась нічого біля мене були
3 МУЖИКА, РЕАЛЬНИХ МУЖИКА,
які мужньо винесли мої пошуки на такій жарі, винесли всі мої істерики і крики 😜 Нам би, таких хороших до Нововолинська у відділок .Чесно скажу, у мене прокинулась надія в майбутнє нашої Поліції !!!😊 ХЛОПЦІ, МОЇ РЯТІВНИКИ, ВЕЛИЧЕЗНЕ ВАМ ДЯКУЮ!!!
Навігатор – то зло!
Ви ще не пробували по навігатору в Карпатах пересуватися. Веде по таким дорогам що навіть на Уазику не здолаєш )))
Заголовок, немов з німецького відео
Я цю історію не забуду ніколи. Уже сьогодні згадую та й сміюся 😂 бо все закінчилось happy end. Я насправді вражена Поліціянтами, врівноважені, терпеливі, ввічливі і мега позитивні 😁😃😃
Дівчино а Ви випадково не у сторону села Полапи попали?? )))
Я не знаю, яке це село. Це Куснищанське лісництво.
ЯКЩО ПО ПІСКУ, ДЕ “СІДАЄ” ЗИЛ-131, Ф НА НАВІГАТОРІ ГАРНА ДОРОГО, ТО МАБУТЬ ТАК
Що за лохотрон))) Замовна статейка))) Їхала з Любомля до Нововолинська а опинилася на “5-й дільниці куснищанського лісу”))) Куснищанській ліс знаходиться від любомля в сторону Світязя а не Нововолинська.
Ніби якого hрена я б мала замомовляти для Любомльських Поліціянтів статтю??? Ваші обвинувачення безпідставні. Поділилася своєю пригодою, бо була вражена і оперативністю і ввічливостю Полісменів. До речі, до вашого відома ” Радар” замовних статейок не пише, а якщо ви так вважаєте, то я не розумію ціль вашої присутності на “Радарі”