Вона давно і важко хворіє.

Може, спокутує свої гріхи, не знаю.

Днями заходить у нову аптеку біля лікарні (нововолинці в курсі).

Старший чоловік – руки трусяться, вигляд бідовий – просить аптекарку:

– Дайте, будь ласка, валідолу і … (ще щось). Мені пенсію затримали.

 

– Не дам, – каже пані у віконці, – у вас уже великий борг – 40 гривень.

Наркоманка спалахує, ніби це її власний батько:

– Дайте йому ті ліки, я заплачу!

Аптекарка пильно дивиться на неї. На нього. На неї…

Наркоманка мовчки платить і йде.

Старий намагається поцілувати їй руки.

– Не знаю, яка в мене буде старість, – каже вона тихо.

Не факт, що у неї взагалі буде старість. Вона знає свої діагнози.

Наркомани й аптеки у цьому місті – вже на кожному кроці. Польщу видно з териконів закритих шахт, надворі третє тисячоліття християнства.

 

Наталя Камишникова

Прочитав сам? Поділись з іншими: