Уночі 12 січня в зоні бойових дій убили 22-річного Богдана Корнелюка.

Він народився 28 вересня 1994 року. Навчався в Нововолинську у школі №3, потім – у профтехучилищі.

Восени 2013-го пішов до війська, відслужив понад два воєнних роки, повернувся додому.

За цей час померли його мама й бабуся. Лишився батько, що мешкає у сусідньому Володимирі.

У квітні 2016-го Богдан підписав контракт і знову поїхав на війну.

 

 

Він любив котиків і поважав вовків. Постив тих і тих на своїй сторінці.

А ще багато думав. Біль, любов, надії, розчарування ховав за цитатами.

— А за что ты любишь армию?
— За то, брат, что там все настоящее: друзья и враги, жизнь и смерть… И ничего лишнего!..

 

 

Останній у житті запис на свой сторінці Вконтакті  зробив уранці 11 січня:

Нам треба жити кожним днем,
Не ждать омріяної дати.
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може й не настати.

— Ліна Костенко

 

 

Поховають Богдана Корнелюка в Нововолинську.

Фотострічка останніх 4 років його короткого життя:

 

 

– А с чем связана твоя работа?
– Со смертью.
– Это как?
– Это я иду на работу, чтоб ты жила спокойно.

 

 

“Лучшее, что есть у человека, – это собака”.

 

 

“Пока ты жалуешься на жизнь, сидя дома и листая свой профиль вк, люди улыбаются там, где убивают и не знают пощады”.

 

 

“Трудно быть добрым, когда вокруг все хитрые…”

 

 

“Возвращайтесь домой как можно скорей, дома скучает котик.

У вас есть друзья, работа, а у него – только вы”.

 

 

 

Це ще до війни, на строковій…

 

Ці дві фотки назвав “Веселуха”

 

А своїх завести не встиг…

 

 

“Солдаты попадают прямиком в рай, потому что в аду они уже побывали”.

Із його сторінки, на яку заходив за кілька годин до падлючої кулі.

 

Прочитав сам? Поділись з іншими: