Цю історію розповіла у віршах Галина Британ із Борислава. Але ви теж були свідками подібних історій…
Таксі маршрутне, водій лютує.
«Усі по пільгах!» – він репетує.
Це в бік солдата, що, попри втому,
Рюкзак тримає, їде додому…
В очах – гармати, вогні і танки
В очах пекучі, страшні світанки,
Окопи, крики і мін сичання,
Холодні очі, страшне прощання.
У серці спогади ті колючі
Про втрату друга, таку болючу,
Про ту розпуку, що душу мучить,
Про ніч пекельну і сон гнітючий,
Про маму й тата, про рідну хату…
Водій же свою співа солдату:
«Ой, всі герої, хочуть возитись,
Хто мені гроші буде платити?»
Усі мовчали, солдат – ні слова…
Маленький хлопчик, що біля нього,
Сказав, поглянувши в очі щиро:
«Спасибі, дядьку, за Україну!»
Водій замовк – мабуть, стидно стало.
В салоні тиша запанувала,
Така глибока, всіх пронизала,
Дорослі очі кудись ховали.
Бо цей маленький дрібний хлопчина
З-поміж усіх них один-єдиний
Сказав спасибі тому солдату,
Що більше року не бачив хату,
Не бачив мами, не бачив тата,
А тільки кулі, війну, гармати…
Що у окопі мерзнув холоднім,
Що тільки вирвався із безодні
Війни пекельної за країну,
Яку не зрадив і не покинув…
Я також хочу тому солдату
Вклонитись низько, щиро сказати:
“Спасибі, сину, прости за муки,
За всі терпіння, за чорні руки,
За ті окопи, що зі снігами,
За ті болючі на серці шрами,
За сни, що бачиш страшні ночами,
За сиві коси і сльози мами…
За водія, що нахабно, сину,
Тебе образив так без причини…
За те, що молодість під гармати
Свою поклав ти, – прости, солдате…”
Галина Британ
Використано стопкадри з відео, де авторка читає ці вірші.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kcGzM7DLvTQ[/youtube]
Коментують
Галина Штельмах: Тих маршрутників віршами не проймеш, для них існують одні ліки – на передову.
Я конкретно про тих, хто АТОшників принижує. А таких водіїв не так вже і мало.
Зараз це читають Ізюм і Мукачеве. Вітаємо, друзі!
Лариса, Німеччина: Таких водіїв тільки на передову, хай відчують той біль, холод, голод, розлуку із дітьми, сім’ями, як відчули ці хлопці. Практично ніякого податку не платять країні, квитків не дають, доходи ховають, маршрутки із країн дикої Африки, сморід, бруд,холод, усі перероблені із грузових автомобілів.
Нічого не хочу більше писати, скажу одне: нема на вас німецьких законів і податків, від такого шроту дуже швидко очистилися б і подумали б про культуру обслуговування – як пасажирів, так і свою.
РАДАР дякує Назару Ковальчуку, який надіслав нам цього вірша.
Ігор Комарницький: Хто не годує свою армію той годує чужу армію! Слава Героям України!