Сьогодні виповнилося 80 років Зосиму Потаповичу Колбуну.

РАДАР вітає ювіляра, відомого не лише на Волині. Зичить йому доброго здоров’я, нових статей і книжок!

Подаємо цікавий матеріал про автора численних краєзнавчих розвідок і публіцистичних виступів, а також книжки “Нововолинськ: новітня історія. 1989-2000 роки”.

Кандидат історичних наук Вікторія Бойко розповість вам у цих “Штрихах” про свого  діда.

 

ШТРИХИ ДО ПОЛІТИЧНОГО ПОРТРЕТУ ЗОСИМА КОЛБУНА

До 80-річчя від дня народження

Ти, брате, любиш Русь

Як хліб і кусень сала.

Я ж гавкаю раз в раз,

Щоби вона не спала.

Ці слова І. Франка стали відомими йому лиш в середині 90-х років. Але так склалося його життя, що приходиться «гавкати» постійно.

Перший раз прийшлося це зробити ще в 4-му класі, 1949 р., коли вчителька-білоруска Надія Костянтинівна мовила: «Діти в цей день помер засновник нашої держави дорогий В. І. Ленін». Він, не задумуючись про наслідки запитав: «А коли вже ми будемо відзначати смерть Сталіна?»  У вчительки від несподіванки широко відкрився рот, далі вона виставила учня в коридор: «За батьком!» Батькові вона сказала: «Мені не обов’язково йти в «органи», але я зобов’язана розказати  про це у вчительській. І вас у цьому селі не буде». З.Колбун все життя вдячний цій вчительці, яка не пішла в «органи» і не розповіла «про це» в учительській.

Народився З.Колбун 20.05.1937 р. у великому поліському селі Старий Чорторийськ тоді Колківського району Волинської області. Його дитячі і шкільні роки пройшли в осередку села, який називався «Рів», де ще в царські часи поселились численні родини Колбунів і де в 40-50-роках минулого століття витав повстанський дух.

У 1956 р. після закінчення технічного училища перед від’їздом по направленню на роботу на Урал він у клубі на танцях пошарпався ( один раз вдарив) агронома колгоспу, секретаря парткому за колишню обіду, яку той завдав його сім’ї приблизно у 1950 р., переоравши сходи картоплі. Це була помста його батькові за те, що не хотів вступати у колгосп. На З.Колбуна була заведена судова справа, але так склалось, що його місце перебування стало калейдоскопічно мінятись  і його не знайшли.

З Уралу (м. Каслі), де він мав відпрацювати 3 роки, його призвали через 2 місяці, оділи в солдатську  форму  і на 4 місяці послали в колгоспи на цілину (Курганська обл.), потім на місяць на елеватор (станція Пєтухово), далі – військова служба у Владивостоці (Вторая речка), далі – станція Океанська, ще далі – Совгавань, закритий дивізіон морської авіації.

 

Краєзнавець дарує своє дослідження ліцеїсту

 

Мешканцем Нововолинська він став у 1967 р. Приблизно у 1970 р. його як офіцера запасу, запросили повісткою на зібрання офіцерів запасу, де військовий чиновник почав пояснювати, чому Радянський Союз воює з Китаєм за острів Даманський, при цьому  чиновник назвав цей острів «исконно русской землей». Прийшлося З.Колбуну встати, назвати себе і заперечити йому, що цей острів не може бути «исконно русской землей», що він є колонізованою землею в результаті завоювання Сибіру. Чиновник ще раз попросив З.Колбуна назватись і щось собі записав.

17 вересня 1989 р. – в день 50-річчя воззۥєднання українських земель (т. Зв. «золотий вересень») на електроопорах міста появились листівки, які заперечували це, називали цю подію окупацією і призивали «Геть Щербицького». З.Колбуна визвали до начальника Нововолинського відділу КДБ В. Бережного і прокурора П. Самчука для дачі пояснень, як члена КР Руху на «Оснастці».

З.Колбун заперечив причетність КР Руху до цієї акції, але заявив, що поділяє всі думки, що викладені  в цих листівках. (Деталі читайте в книзі З.Колбуна «Нововолинськ: Новітня історія. 1989-2000 рр., стор. 12).

 

Зосим Колбун активно підтримує опонента міської влади Анатолія Бідзюру на численних судових процесах. Нововолинськ, 2016 рік

 

Кінець вересня 1989 р. Палац культури. Інструктор МК КПУ С. Вознюк проводив зустріч з активістами Товариства «Знання» ( а це переважно вчителі) по поводу національної символіки. З.Колбун  попав на цю зустріч випадково, без запрошення. С. Вознюк зачитав історичну довідку про символіку, складену вчителем-істориком С. Гурським. В історичному розрізі про минуле ця довідка була більш-менш об’єктивною, але закінчувалась словами: «Наша радянська символіка була і залишається символікою нашої Радянської державності». Потім із залу  у С. Вознюка запитали: «Там на «Оснастці» є якийсь  Рух. Що вони хочуть  і скільки їх?» Прийшлось З.Колбуну піднятись, вибачитись, що прийшов без запрошення, і пояснити присутнім погляд Руху на українську символіку і про майбутнє України.  (Деталі читайте «Нововолинськ: новітня історія, стор. 16).

1990 р. У газеті «Радянська Волинь» появляється стаття Святослава Пирожка «Піна». Це про В’ячеслава Чорновола і його прихильників – вони є піною на оздоровчих перебудовних процесах, що відбуваються в Радянському Союзі. (Читайте додаток № 01 стор. 92 у названій вище книзі). Після появи статті С. Пирожка на сторінки «РВ» хлинув потік «одобрямсних» критичних відгуків на В.Чорновола. Прийшлось З.Колбуну висловити свою думку на цю статтю і на «одобрямсні» відгуки.

8 червня 1991 р. в газеті «Народна Рада» (м. Нововолинськ) була опублікована стаття З.Колбуна «Безславний кінець великої брехні» про афганську авантюру і про дискусію його з політичним оглядачем газети «Известия» Олександром Бовіним ще у 1987 р. з приводу поняття «інтернаціональний обовۥязок».

Листопад 1992 р. Газета «Народна Рада», стаття З.Колбуна «Хто ви, отче Павле?» – відкритий лист настоятелю Успенської церкви с. Низкиничі. Автор очікував прихід войовничої півсотні прихожанок – прихильниць О. Павла на чолі з ним до свого будинку. Цього не відбулося.

Починаючи з 2000 р. З.Колбун постійно  нагадував міській владі, що перейменування вулиць потрібно продовжити.

 

 

Постійні дискусії з неокомуністом О. Філінюком, який намагався зробити з Т. Г. Шевченка прихильником комунізму. Читайте відповідні статті в «НМ».

2003 р. –  Видання «Хто є хто на Волині. Видатні земляки». Книгу відкриває вступом голова облдержадміністрації Анатолій Француз. В книзі нічого нема про УПЦ КП. Прийшлося З.Колбуну написати уїдливу репліку у «Волинь-нову» – близиться час, коли  А. Француз і його неволинське оточення перестануть бути видатними земляками – волинянами. Репліку «Волинь-Нова» не опублікувала.

У газеті «Вільна думка» 2007 р. З.Колбун розміщує статтю «Як у Нововолинську «прихватизували»мікрофони і ЗМІ» і як біля символічної могили борцям за волю України перший заступник мера В. Рожелюк не давав йому мікрофона. Прийшлось говорити без мікрофона про обіцяну, але неприсвоєну  вулицю   Шухевича.

У 2009 р. З.Колбун разом з Галиною Смірновою (голова спілки політвۥязнів і репресованих) ініціювали і провели в залі засідань міської ради конференцію, присвячену 100-річчю з дня народження С. Бандери. Обіцяне міською владою (Світлана Груй), видання збірника доповідей не відбулося.

У 2009 р. на відзначенні 20-річчя НРУ у Палаці Культури  З.Колбуну ведучий голова Руху Ф. Захарчук не надав слова. Прийшлось З.Колбуну самовільно вийти на трибуну і сказати, що у місті блокується подальше перейменування вулиць.

 

Зосим Колбун виступає на одному з мітингів на майдані Нововолинська

Фото – А.Бідзюра

 

У 2014 р. З.Колбун на сесії міської ради був опонентом з приводу присвоєння «Почесний громадянин міста» М. Мєркулову і  М. Лейкіну, наводив переконливі аргументи, чому цього не слідує робити. М. Лейкіну все-таки присвоїли це звання. Для історії – в радянські часи він приходив у ЗОШ -1 (тепер це НВК «Колегіум») і прислухався, на якій мові розмовляють у цій школі на перервах (а це була російська школа) учні і вчителі, яким загрожувало звільнення. І ще одне. Років 5 тому неокомуніст О. Філінюк відродив у цій школі існування піонерської та комсомолької організацій і учням причіплювали на груди георгіївські «колорадські» стрічки.

З початку 2016 р. З.Колбун постійно висвітлював у «НМ» і нововолинських інтернет-сайтах тему «Куди подівся памۥятний знак-камінь Т. Г. Шевченку?» Не допомогло й звернення до поліції. Тому З.Колбун зробив логічний висновок – оскільки міські посадовці не були у витоків спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку, вони знищили пам’ятний знак – камінь, щоб він не нагадував їм про це.

 

Фото – “Місто вечірнє”, 2011 рік

 

Жовтень 2016 р. стаття З.Колбуна на нововолинських інтернет-сайтах «Як редактор «НМ» І. Лісовий став людиною у футлярі». Це реакція на не надрукування у «НМ» статті «Нововолинськ і ГКЧП».

2016 р. – Злий лист З.Колбуна нинішньому, редактору О. Згоранцю «Волині-Нової»з приводу вихваляння на сторінках газети попередніх редакторів П. Шафети і С. Сачука. З. Колбун памۥятає повість П. Шафети «Чорний легіон (1986 р.) – це про упівців, що емігрували і статті С. Сачука у «Волині» на початку 90-х про «бізнесмена нової формації» Віктора Литвинюка. Останній парторг «Оснастки» був великим шахраєм.

2017 р. З.Колбун – автор статті «Майстер мімікрії” про міського голову В. Б. Сапожнікова на сайті “РАДАР”.

 

А ще він – учасник цікавих зустрічей у міській бібліотеці, у школах

 

У 2017 р. З.Колбуну прийшлось ще раз «гавкнути» на нововолинських сайтах на Святослава Пирожка по поводу презентації його книг у центральній бібліотеці, зокрема на книгу «5 хвилин у суботу» – це про його виступи на обласному радіо, починаючи з 1990 р. по 2008 р. В оповідці за 1990 р. він наводить витяги з віршів Тичини, Сосюри, Рильського, які вихваляли Сталіна. При цьому С. Пирожко забуває, що він писав у 1989 р. у статті «Піна» про людей, що боролись із сталінізмом, тобто він не мав морального права критикувати цих авторів.

18.02.2017 р. у Нововолинську відбулась зустріч о 17-й годині з М. Саакашвілі в дитячо-юнацькому центрі. З. Колбуну прийшлось «гавкнути» на нововолинську владу на інтернет-сайтах з приводу фейкових оголошень, нібито «Зустріч з М. Саакашвілі відбудеться о 18 год. на 15 мікрорайоні». Таким чином нововолинські посадовці хотіли завадити зустрічі.

Нині З.Колбун опікується спорудженням стели – пам’ۥятника репресованим і загиблим в УПА близьким і далеким родичам  в с. Старий Чорторийськ.

Вікторія БОЙКО, кандидат історичних наук

Прочитав сам? Поділись з іншими: