Десь на початках незалежності в нововолинську організацію Народного Руху звернулись мешканці села Низкиничі.
Зі скаргою на настоятеля Успенського храму Павла (Петра Лебедя).
Того самого Павла, який нині є намісником Києво-Печерської Лаври, архієреєм і митрополитом в УПЦ.
Це були старші люди – парафіяни старовинної церкви, що стоїть на роздоріжжі Нововолинська й Низкиничів.
Її та чоловічий монастир на високому пагорбі заснував київський воєвода Адам Кисіль 1643 року. Мав коріння тут, у Низкиничах.
А благословив будівництво обителі славетний просвітник, митрополит Київський Петро Могила.
По смерті Киселя православний монастир занепадав, а з 1698 року майже на ціле століття став уніатським. Потім повернувся у православ’я.
Кілька разів обитель і храм руйнували, закривали, однак святиня встояла. Щоправда, вже без монастиря.
Аж до початку 1990-х прикрашав стіни Успенської церкви бароковий іконостас 18-го століття. Вочевидь, виготовлений саме в уніатську добу цього храму.
І от монах Павло, тоді молодий, завзятий і в багатьох церковних питаннях украй затятий, затіяв оновлення храмових стін. Парафіяни під його керівництвом позбивали фамільні герби Адама Киселя, які пережили стільки лихоліть лише тому, що віряни закривали їх рушниками – за Польщі, за радянської влади, за гітлерівської окупації.
Про цей вандалізм обурено писали 1992 р. у відкритому листі до о.Павла (Лебедя) нововолинці Павло Надкриничний і Зосим Колбун (газета “Народна рада”).
Герби попадали під ноги, зруйнувалися. З бароковим раритетом вийшло зовсім по-іншому…
У церкві встановили новий іконостас. А старовинний, що не відповідав канонам УПЦ, десь подівся.
Поза сумнівом, він становив велику історичну та культурну цінність. І навряд чи священик, у якому вже тоді відчувалась бізнесова жилка, викинув його на смітник…
Отже, 1992 рік, Нововолинськ, штаб Руху. Скаржників вислухали й доручили рухівському депутату Волинської обласної ради Петру Дембицькому перевірити факти. А був він тоді головою депутатської комісії з питань законності й боротьби зі злочинністю.
І що цікаво – Петро Дембицький прийшов в облраду на місце того самого Павла (в миру Петра Лебедя). Відомий своєю категоричністю монах зазнавав тоді сильного тиску. Радикальні нововолинці погрожували спалити церкву, а його самого побити, бо зневажливо відгукувався про Бандеру і бандерівців. За такої колотнечі священик достроково склав мандат депутата Волинської обласної ради. В окрузі призначили нові вибори, і їх виграв Дембицький.
Петро Володимирович навідався у церкву. Так, іконостас новий. Однак письмової заяви від скаржників так і не надійшло. Ставити свої підписи не схотіли.
Далі до перевірки долучились міліція і прокуратура Іваничівського району. Що вони встановили – відають лиш Господь і архів.
Історія була резонансна. Приятель Дембицького – бізнесмен і колишній нововолинський мер Олег Киричук напівжартома казав тоді: “Ну. утнув Павло! Оце тема! Крутий бізнес!”
Тим часом монах Павло зник. Виїхав чи то у Москву, чи у Київ. Можливо, від гріха подалі. Про нього не було чути, певно, з рік (ну, так принаймні згадує Дембицький).
А у березні 1994-го наш провінційний монах зненацька став предстоятелем Києво-Печерської лаври!
Нововолинськ і вся округа були у шоці. Фантастичний кар’єрний злет!
Високо злетів і вірний помічник Павла – Анатолій Оліферович, вихідець із Нововолинська. Він теж тоді перебрався у Київ і нині є благочинним Києво-Печерської лаври.
Ну, а бароковий іконостас?
Ні слуху ні духу.
Я довго роздумувала, чи варто про це писати саме зараз. У намісника Лаври нині – то обшуки, то ще яка гризота, він під щільним ковпаком спецслужб і медіа.
Хай там які золоті стіни і мармурові підлоги в його маєтку, але це вже літня й доволі хвора людина. Ходить під Богом, як ми всі.
Переважило у моїх ваганнях ось що. Очевидців тієї історії з іконостасом у Низкиничах лишилося мало. А світ тісний, як інтернет, і, може, раптом якась ниточка приведе до розкриття таємниці.
Може, Павло Лебідь сам щось розкаже. Може, архіви заговорять. А може, святі отці з колишнього чи теперішнього оточення предстоятеля Лаври. Несповідимі шляхи Господні.
Кому як, а мені йдеться про культурно-історичну реліквію. Не про політику, не про кон’юнктурні утиски тепер уже опального намісника, не про томос і “геть московського попа” – винятково про долю реліквії.
Де вона, у чиї руки потрапила? Який зв’язок між її зникненням і стрімким злетом монаха Павла – з села Низкиничі аж у столичну лавру? Чи це не була ціна питання?
Пам’ятаю полювання на ікони у 1970-ті – 1980-ті. Їх викрадали, тихцем збували колекціонерам, вивозили за кордон…
Іконостасу років зо триста.
Його центральна частина (царські врата) виглядала отак:
Низкиницький іконостас
Елементи декору. Світлини 1938 Р.
Краєзнавці, дослідники, правоохоронці – вперед!
Наталя Камишникова
Більшість фото – з сайту Низкиницького монастиря
УВАГА, репортери. Петро Дембицький інтерв’ю не дає – за станом здоров’я. Просить не турбувати.
Пам’ятаю і я ту “іконостасіаду” зі збиванням гербів Адама Киселя на яких були зображені стилізовані тризуби. Воєвода київський, славний воїн і український патріот А.Кисіль, був нащадком старовинного київського княжого роду Світольдовичів.
Приходили ми до нього, тодішні першорухівці – до о. Павла Лебедя, трохи за грудки (перепрошую, за рясу) не брали, вимагаючи сказати де подівся іконостас зі іконами українських і зарубіжних майстрів, старовинної мистецької роботи. Який, без сумніву, належав до нашого національного культурного, історичного спадку. Селяни ж – мовчали, ніби риби. Хоча й знали…
Відповідь московського священика завжди була одна і та ж: “Іконостас та ікони були ветхі. Спалив і в землю закопав”. Проте, де саме це сталося і де вони закопані, показувати не хотів. Темна, як ніч і таємнича історія.
Про це може краще розповісти активний тоді рухівець Олександр Ільницький.
Там, із настоятелем храму с. Низкиничі, о. П. Лебедем, було багато скандалів і проблем. Та й пішов він тоді звідти зі скандалом. Я не хочу переповідати всіх пліток та реальних подій, які відбувалися у ті часи із одіозним “святим отцем”. Скажу тільки: Вже у той час він вирізнявся непорядністю і виключним нахабством. Проте, немає нічого таємного, що не стало б явним. Все попереду. І, маю надію, що й у селян княжих Низкиничів розв’яжуться, нарешті, язики. Коли, як не тепер?
Про “діяльність” Павла ходить дуже багато слухів…а просто так нічого не буває. Добре було б раз і назавжди логічно завершити цю тему.
А яким чином, “Олександре”? Як логічно і остаточно завершити цю тему? Щоби московський монастир перейшов у підпорядкування канонічної, нещодавно посталої ПЦУ? Мені взагалі дико і незрозуміло: Яке відношення має РПЦ в Україні до храму збудованого коштом і руками наших предків-українців, волиняк, та їхнього духовного лідера – воєводи Адама Киселя, 300 років тому?
Ігумене та вся монастирська братіє, не бажаєте покинути розкол, у який вас втягнули московські попи і прилучитися до істинно канонічної та правдивої Православної Церкви України під материнським покровом Вселенського Патріярхату?
Ще не пізно.
як на мене то це просто одержимість . типу полювання на ікони, скупка… З цим потрібно боротися…
Колись я навчався в 7 школі нововолинська, Наш клас наша керівничка повела якось на екскурсію в єдиний музей в нововолинську в горком. Керівничка нас малих як завела туди о Боже ми музей ледь не знесли. Ми лизали язиками та кусали велику брилу вугілля. Далі доламали остаточно першу коногонку у вигляді круглої труби. Потім усі рушники вишиті забруднили. В руки брали вугілля а руки витерали об вишиті рушники.
Білявка керівник музею як вона представилася нам показала нам дуже цінний експонат дерев’яні дверця з грубою позолотою з того самого іконостасу.
Керівник музею нам розповіла що в Низькиничівській церкві замінили іконостас на новий. Двоє дверей іконостасу зняля. Обоє були дерев’яні з позолотою. Одні двері пішли кудись на реставрацію інші тимчасово на зберігання відвезли в музей.
Ми з радості те золото обламували та ковтати. Нас як дикарів вигнали з музею.
Дорогою до школи одна вчителька нашій розповіла що монахи одні дверцята дійсно спалили попередньо здерши усе золото собі. Вийшло 200 грам золота. Дверця без золота спалили. Інші дверцята для виду виставили в музей хоча їх скоро мали забрати монахи, позолоту здерти дерево спалити.
Це був 1995 рік
До “молодого українця”. Цілком могло бути. Церква, завдяки пожертвам селян навколишніх сіл і панським, дуже багатою була. Та й дорогоцінного церковного начиння – чаш, підсвічників, хрестів, кадил тощо, як розповідають – теж. Розтягли. Хто? Люди знають.
Декому руки ще при житті повсихали…
А багатьох, із тих, що долучилися до цієї атеїстично-диявольської епопеї, вже давно нема. Гниють.
Я, як один із когорти свідків тих буремних днів, що пам’ятають про “духовні справи” нинішнього настоятеля Києво-Печерської лаври, знаю багато про що. Різні діла там творилися-перетравлювалися і діялися. Всіляких тем та ідей. Та, як кажуть, зі свічкою в ногах не стояв… А отже, і розповідати про це – гріх. Проклене, що він дуже добре вміє і робить, лякаючи боягузів та невіруючих в Бога? Та будь-ласка! Тільки, прокляття ті впадуть на нього, як не раз вже це бувало.
я тоді ще малий був…мало чого пам’ятаю!!!але про цього попа……в мене та як закарбувалось!!!в пам’яті….що він получів свою високу посаду…за якусь ікону старовинну і майже безцінну!!не знаю звідкі така інформація…..але вона в мене з дитинства!!
Не доведи Господь влаштувати вам навколо Монастиря провокації і інші сценки для рашаТВ!!! Пишу це, бо коли розумієш, що до Монастиря, зведеного великим дипломатом, який силою слова відвоював у московитів Чернігів прийдуть “вершити справедливість” “патріоти” сумнівного розливу – стає трохи лячно…
Порохобот Павлівський, Радар інформує громадян про корупцію в різних сегментах влади. Радар проти будь-яких провокацій. Стаття не про розкол церкви на Київську та Російську. Стаття інформує громадян про корупцію в найсвятішому місці. Якщо крадіжку можна назвати корупцією, то стаття про корупцію.
Заспокойтеся, Павлівський. Не панікуйте. У страху очі великі. Ніхто силою низкиницького Храму і монастиря в РПЦ відбирати не буде. Якщо у ченців та ігумена Вікентія є в душах Божа правда чи хоча б її іскорка то вони самі зрозуміють, що старовинні святині збудовані українським народом є його власністю.
І добровільно перейдуть у канонічну ПЦУ, або віддадуть їй церковні споруди і майно, котрі їм ніколи не належали.
Чомусь мовчать парафіяни з Низкиничів. Навіть коли хтось уже відійшов – у родинах історію з іконостасом неодмінно обговорювали. Діти щось чули, виросли, могли б розповісти.
І головне. Монастир навіть на початку 18-го століття був багатим. Уніати теж мали гонор, як Кисіль. Розписувати храм запросили, мабуть, не простого богомаза.
Якби дошукатися, ХТО виготовив той іконостас?
На превелику силу дошукався фото із фрагментом іконостасу (центральна частина із Царськими вратами) в інтернеті. Надсилаю.
Окрім низкиницьких парафіян є ще і калушівські (грядівські), будятичівські, тишковичівські та інші. Вони теж багато чого знають. Перелякані, вочевидь. :)))
Додано наприкінці, дякую.
Справа і зліва, на давньому фото, як вбачається – родові герби князя Адама Киселя. Ті ж самі.
Точно це ті Царські врата які були в музеї. Я їх впізнав.
Соромно ,Адам Кисіль польський воєвода,а не киівський
Ні, не соромно. Це воєвода брацлавський і київський. Погугліть, у вікіпедії почитайте.
правильно це воєвода польськиий, гуглити нічого не треба, гугл це проросійський ресурс, а от коли Адам Кисіль з уніатства ( задля грошей ) прийняв православ”я ( хоч навіть і київської митрополії ), одразу став і воєводою київським і брацлавським ( такого в гуглі нема, бо рпц це пропаганду ріже )
Зайдіть на мою сторінку у ФБ.
http://www.monastyr.com.ua/monastyr.com.ua/pic/litopys/4.jpg
http://www.monastyr.com.ua/monastyr.com.ua/pic/litopys/7.jpg
http://www.monastyr.com.ua/chronicle/
давид прикрив попа павла