РАДАР продовжує пошуки старовинного іконостасу, що зник із Низкиницького монастиря.
Ще не знаємо, що зробив на початку 1990-х років тодішній настоятель Успенського храму Павло (Петро Лебідь) із цим раритетом ХYIII століття – спалив чи сховав і вивіз.
Сподіваємось із вашою допомогою розгадати таємницю монаха Павла – нині намісника Києво-Печерської лаври.
Сьогодні покажемо вам те, що від унікального мистецького витвору залишилось.
Надія Наумівна Войтюк, яка заснувала і тривалий час очолювала нововолинський історичний музей (розташований у міськраді на першому поверсі), розповіла РАДАРУ майже детективну історію.
Надія Войтюк. Фото з сайту міської бібліотеки
Десь так у першій половині 1990-х її привів у низкиницьку церкву краєзнавець Леонід Михальчук. Світлої пам’яті особистість, він служив свого часу авіатехніком на військових аеродромах. А коли вийшов на пенсію й осів у Володимирі-Волинському – занурився в історію волинських сіл і містечок.
Леонід Михальчук. Фото з сайту володимир-волинського краєзнавчого музею
Вихідець із села Будятичі, Михальчук чи не першим заговорив про те, що Будятичі є ймовірною батьківщиною князя Володимира Великого. Отого, що хрестив Русь!
20-30 років тому це припущення, яким він ділився і з авторкою цих рядків, здавалося фантастичним. То вже згодом воно обросло аргументами українських істориків і науковців.
Так ось, Михальчук довідався, що в низкиницькій церкві зберігаються старовинні царські врата. І разом із Надією Наумівною переконав юного прислужника чи послушника Вадима Семчука показати їм закрите приміщення зліва від входу у храм. Праворуч стояв саркофаг із рештками Адама Киселя, а ліворуч зберігали церковне вино для причастя.
І отам, у сирому винному льосі, лежали й уже бралися цвіллю дві стулки дверей – ті самі врата. Одна – без позолоти, геть ветха – розламувалась у руках. Друга ще трималася купи.
У Низкиничах на той час почалось будівництво монастиря, священнослужителям було не до стулок. Та й не знав монах Павло (Лебідь), що з тими вратами робити.
Як згадує Петро Дембицький, що був тоді депутатом облради і з’ясовував обставини зникнення старовинного іконостасу, о.Павло навіть радився з ним і колишнім мером Нововолинська Олегом Киричуком:
– От лишилися ці врата, куди їх подіти?
– Як куди? В Нововолинську вже є музей, отче. Здайте туди, – підказав Киричук.
Чи то з дозволу монаха (так усі називали позаочі Павла), чи то повівшись на умовляння двох краєзнавців, прислужник згодився віддати музею врата.
Надія Войтюк і Леонід Михальчук пішки перенесли аж у центр Нововолинська обидві стулки – на якомусь рядні.
Одну частину дверей довелося скласти у коробку. Позолоти на ній уже не було, лише поточена шашелем деревина.
Другу ви побачите зараз отут. Вона є окрасою експозиції в нововолинському історичному музеї. Заїжджі науковці, музейники, реставратори тільки ахають!
На жаль, по центру стулки пішла тріщина. Потрібні кошти на серйозну реставрацію. Зусиль місцевих художників тут уже замало.
Розкішний елемент барокового іконостасу – стулку царських врат демонструє РАДАРУ музейниця Ірина Ромашко:
Дві різьблені фігури – теж досконалі витвори мистецтва – Надія Войтюк знайшла попід мурами низкиницької церкви.
Можливо, вони декорували іконостас?
Цеглина з фундаменту храму в Низкиничах
Іконостас у храмі в Низкиничах. Фото 1938 року
Читачі, допоможіть натрапити на слід унікального іконостасу!
Згадуйте, що чули і бачили! Розпитуйте старших родичів! Коментуйте!
Наталя Камишникова
Фото з історичного музею – Валентин Мінчик
Врата є. Шукаємо іконостас він десь має бути. Байки про те що спалили зразу можна відкинути. Раз царські Врата збереглися то і іконостас має ще бути. Радар ви молодці.
Є одна, майже детективна знахідка. Подробиці згодом.
Дуже цікаво
скажіть , будь-ласка, якщо є фотографія іконостаса 1938 року, можливо десь,, на якомусь сайті можна побачити інші фотографії з низкиничського монастиря, точніше внутрішньог інтер”єру, до 1990 року, до переробки його під упц лєбєдєм, мене цікавить , мене цікавить , як виглядала ліва від входу сторона монастиря, і де був бюст Адама Киселя
Це фото не 1938, а 1886 року. Автор фото проф. Адріан Прахов. На сайті монастиря є й інші фото