– Ми військовими тягачами тебе забезпечимо, ти тільки покеруй. Ось ключі від “Москвича”. Щойно завалите церкву – буде твій…
Почула цю історію випадково від 76-річного Івана Мельничука з Космівки – дорогою з суду, куди його тягає склочний сусід. Суд виснажливий, як для старшої людини з села, тому всеньку дорогу з Іванич Іван Олександрович (водій за фахом і сільський краєзнавець за покликанням), аби відволіктися, розповідав мені дивовижні історії.
Одна – коротенька – вразила навіть його самого.
Десь у 1960-х бійці ідеологічного фронту вирішили розвалити церкву в селі Гряди, що за 4 кілометри від Нововолинська. Вона вже не перший рік стояла зачинена. Ну, і…
Храм Казанської ікони Божої Матері у Грядах. Зведений у 1903-1905 рр. У 1960-х-1970-х тут сушили зерно й зберігали запчастини до сільгосптехніки
Серед місцевих ніхто не зголосився – побоялися Бога чи осуду від односельців. Та й кара Божа, кажуть, наздоганяла руйнівників дуже швидко. Той збожеволів, той загинув моторошною смертю, той на рак захворів… Таке подейкували на Волині. Одне слово, не було охочих.
І товариш із райкому покликав на розмову досвідченого прораба “Міжколгоспбуду” Петра Монюха, який мешкав у Литовежі:
– Петре, ми військовими тягачами з володимир-волинської дивізії тебе забезпечимо, ти тільки покеруй. Ось на столі ключі від новенького “Москвича”. Щойно завалите церкву – буде твій.
Це була блакитна мрія кожного радянського трудівника…
Петро Монюх послухав ту мову, подивився на ключі, посидів помовчав… і відмовився.
Товариш із райкому був, видать, забобонний. І про Божу кару начуваний. Тож не став будити лихо.
Церква встояла!
Храм відновили й урочисто відкрили в листопаді 1990 року
А Монюх згодом, за нової влади, збудував церкву в Литовежі.
Нема вже на світі ні мудрого прораба, ні того товариша з райкому. До речі, він був із Гряд.
А про “Москвич” Петро нікому й не розповідав. Лишень Івану – такому самому диваку – зізнався.
ОНОВЛЕНО
Луцький науковець Володимир Собчук (він походить із Гряд), прочитавши цю історію, доповнив її дуже цікавими подробицями.
Виявляється…
“Сільські партійці у 1961-му чи 1962-му заходилися громити церкву. Це було вночі. Випадковим свідком погрому став один парубок, який повертався із Кропивщини з вечорниць. Казав, що місцеві комуністи Новак, Пасічник (прізвища ще двох не пам’ятаю) громили те, що знаходилось усередині грядівського храму. Після розбою залишились лише стіни.
А десять років потому дочка одного з тих погромників нагло померла на своєму ж весіллі”, – повідомив Володимир Собчук.
“Бог покарав за батькові гріхи”, – зробила висновок громада…
Володимир Собчук припускає, що “товариша з райкому”, який пропонував Монюху авто за руйнацію храму, звали Микола Вороняк.
Хто знає точніше?
Наталя Камишникова
Володимир Собчук: А вам відомо, ким був цей “товариш із райкому”? Не Вороняк Микола?
Ще одна історія: у одного із погромників церкви у Грядах у 1970-х роках раптово померла дочка на своєму ж весіллі.
Володимир Собчук , якщо ви науковець то наводьте правдиві факти, а не використовуйте факти брехні.
До речі , в тій школі де ви навчалися її будував Пасічник Микола Павлович директор і вчитель фізики. Таким людям треба робити земний уклін. На сьогоднішній день будувалось дві школи ,які так і не збудувались і розкрадались по цеглині, а дітки все ж таки навчаються в збудованій школі руками Пасічника Миколи Павловича.
Це, під “Односельчанами”, пише хтось із колишніх партійців. Мова тут не руйнування школи чи її будівництво, а про руїни людських душ, світосприйняття та духовності. Мене беруть сумніви: а чи правда, як ви пишете, що тов. Пасічник М.П. будував школу своїми руками. Чи хоч одну цеглину помацав на тому будівництві? Школи будувалися за народні гроші. КПСС жодної копійки не заробляла. Тільки відбирала і ділила – тому дам, тому не дам. Ви не знали цього?
Ви хоча б прізвище своє написали, замість того, щоб маскуватись під “односельчан”. Бо, схоже, до жителів цього села ви не маєте жодного відношення. А по-друге, ви мали б знати, що дані про руйнівників церкви не документувались, і жодних наукових досліджень із цієї справи не проводилось. А свідчення очевидців – теж історичне джерело. Якщо я пишу неправду, то правду скажіть ви, якщо вона відома вам.
Андрій Бадзюнь: Цікава історія, але від руйнування церкви відмовилось багато людей. А от були такі, які все ж таки взяли участь…
Руйнівником храмів у селах біля Нововолинська був такий собі, голова народного контролю при міськкомі КПУ, Єфремов. Хай Господь всемогутній згадає і врятує його душу. І нехай збереже його дітей – вони за справи батьків не відповідають. Храм у Тишковичах не закривали, перевівши у Московський патріархат. Цю муровану церкву у Тишковичах побудував Іван Черняк – обозний Війська Запорожського – начальник артилерії, що був родом із цього села. А у Калушеві – (староукраїнська назва, “калуш” – “кінь”, на Гряди село перейменували у 1948 році) припинили його функціонування і влаштували склади, побудувавши біля храму будинок культури. Така історія.
А ще цікаво Андрій Бадзюнь (теж із тих місць) розповідає: Пропонували руйнувати не одному, там у Тишковичах є очевидець, якого примушували те робити. Він відмовився – точніше, прикинувся, що випивший. А от ті, хто поліз руйнувати, бо ж частково церква була зруйнована, то їх усіх покарано. Ще й на дітей те передалось , бо, мабуть, в живих уже нікого немає.