У жодній школі чи виші жоден понеділок не починається так:
– Діти, минулого тижня, коли от ви ганяли футбола або точили березовий сік за Малином, на сході загинув… чи загинули…
імена…імена… імена…
Це пише у соцмережах журналістка Ірина Кримська-Лузанчук, яку нововолинці пам’ятають як директора телестудії “Львівська жінка”.
Вона запропонувала дуже просту і потужну річ:
Подумалося…
Коли я навчалася у школі сто років тому, нас, школярів (і вчителів теж), просто задовбували “політінформаціями”.
Вранці у понеділок вони проходили регулярно. Ми за графіком готувалися до них, добираючи новини загальноесесерівського значення, потім республіканського, обласного, місцевого. Примітивно, послідовно, системно, постійно!
У вчителів іще були так звані політзаняття.
Мама мала окремого зошита, писала в ньому, як студентка, все, шо втиралося на тих політзаняттях.
Зараз?
Ні, я не хочу ні політінформацій, ні політзанять. У тому вигляді.
Але раптом стало так прикро, що ми живемо у вирі драматичних подій, коли наша країна і народ… Не буду продовжувати.
Не треба політзанять.
Але я впевнена, що у жодній школі, принаймні у нас у місті, чи виші жоден понеділок не починається так:
“Діти, минулого тижня, коли от ви ганяли футбола або точили березовий сік за Малином, на сході загинув… чи загинули імена…імена… імена…”
Або: “Вчора до міста повернувся Іван Іваненко. Він був на війні з… до… У нього два поранення. Має нагороди. Слава Україні! Слава Богу, що живий, бо то ж татко отого бешкетника, що поламав у тітки Ганьки гілку, коли яблука патрав з яблуні…”
Або: “Вчора був бій під Маріуполем…”
І ще: “У Криму знову до пам’ятника Шевченка сміливці принесли квіти…”
Так, усі знають усі новини. Бо інтернет, телевізор, радіо… Але то все так, наче всі ті новини з іншої планети чи сусідньої країни, байдужої нам.
Хіба ні?
Ірина Кримська-Лузанчук
м.Малин
Олена Токарєва: Мене нервує, що теперішні підлітки ростуть на американських супергероях в той час коли мають реальних своїх. Але дітям треба доносити цю інформацію. Я стараюсь синові розповідати…
Правильно, Ірино Володимирівно. У наших школах виховання на прикладах полеглих Героїв та української патріотики – нульові. “Совок” і тиранія. Найбільш консервативні та дихаючі авторитаризмом радянських часів люди, які є державними службовцями України – наші вітчизняні вчителі. Особливо, у нововолинських школах. Жоден із них, ніколи та ніде!, не відстоював правди чи намагався донести до місцевого владного режиму факти переповнених, по саме нікуди, класів чи дошкільних груп у ДДУ. Та й про відчуження – продаж, оренду, роздаровування “своїм” людям і “потрібним” міському голові правоохоронним та іншим структурам тощо, споруд дитсадків і шкіл – комунального майна громади, теж мовчали холопи від освіти, по-рабськи. Не кажу вже про КТ “Львівська жінка” і газету “Нововолинськ”. Слава!” ))
Пане Анатолію! Коли Ви останній раз були у школі і розмовляли із дітьми та учителями Нововолинська?
Не так , щоб і давно. У мене онуки школярі. Там такі самі порядки, як і за “совєта”. І у головах вчителів мало що змінилось за роки незалежності. Приклади? Та скільки завгодно! Для початку: кого зганяють на всілякі публічні заходи, типу звітувань міського голови, громадських слухань, всіляких урочистостей, “круглих столів” і конференцій для “гачка”? Чи й не вчителів. А ті, у свою чергу – своїх учнів. Де місцева влада знищила руками вчителів Музей помаранчевої революції? – у школі № 3! Де донедавна, на стінах. висіли стенди із комуністичними текстами і символікою, що прославляли загарбника? – у школі № 2! Надати фотодокази? Котрі із нтелігентів – тих, що сіють “розумне, добре і вічне” у нашій міській шкільній освіті, не підтримав мене (ані у найменшій мірі!) у моїх судах із міським головою В. Сапожніковим за правду і справедливість, через дикий страх втратити роботу та виявитися особисто не таким відданим “режиму сапогізму”, як він того від вас очікував? Ви, анонімна Галино, живий тому приклад. Чого боїтеся, педагогко?