Про що він думає на куполі дзвіниці?

 – Нашій церкві – 114 років, – гордо сказав сивочолий мешканець села Гряди.

Учора там цілий Божий день ремонтували дзвіницю.

Храм дерев’яний, зовні скромний, але ошатний. Дихає історією – не з підручників, а з кожної сільської хати.

Його будували прапрадіди, намолювали й берегли прадіди-діди. Тут похрестили, повінчали, відспівали аж кілька поколінь.

Церква Казанської ікони пресвятої Богородиці зведена 1905 р.

Сто років тому виглядала так:

Світлина з австрійського архіву

На початку 1960-х перетворена на склад збіжжя і запчастин до агротехніки.

Наприкінці 1980-х повернута громаді для Богослужінь.

Торік тут розпочали капітальний ремонт.

Учора кілька молодих і старших робітників лагодили двоярусну дзвіницю.

Не знаю, хто той відчайдух, який видерся будівельними лісами аж на купол.

Але побачив він – ото вже справді зі своєї дзвіниці! – щось таке, чого не бачимо ми, колупаючись у смартфонах чи на городах.

Майстер на висоті…  і його товариші на другому ярусі дзвіниці

Фото – Роман

Текст – Наталя Камишникова