Син морить матір голодом і б’є. Поліція бездіє

Околиця Нововолинська – вулиця Заводська.

Сьогодні о 5-й ранку баба Надя якось вичовгала на двох милицях зі своєї  квартири в бараці і заледве дійшла до сусідчиного навісу.

Там просиділа-проплакала-прокуняла до 10-ї.

О 10-й син влаштував їй надворі скандал. Горлав і лаявся так, що сусіди не витримали – викликали поліцію.

Приїхав поліцейський, спитав у бабці:

– Вам було завдано тілесних ушкоджень?

– Ні, – відказала, не втямивши, про що він.

– Вас сьогодні били? – спитав по-простому сусід.

– Сьогодні били, авжеж, невістка добре била. Сюди й сюди, – показує на голову, на груди.

– А ви бачили, що її били? – звертається поліцейський до сусідів.

– Не бачили, бо ж ніч стояла.

– І ви не бачили?

– Ні.

– Отже, ніякого побиття й не було, закриваємо справу.

Обурені таким підходом люди зателефонували заступникові начальника Нововолинського відділення поліції Вадиму Сватку.

Той запевнив, що у понеділок прибуде слідчий.

ПРЯМА МОВА СУСІДІВ:

– Скільки живу тут, стільки й чую з тієї квартири крики, вереск, лемент. Син із невісткою з матері просто збиткуються, та й онуки – теж.

– Їсти їй не дають, вона постійно нас просить то хліба принести. то кефіру чи олії, ми купуємо.

Харчується переважно хлібом, а в неї ж цукровий діабет!

– Оксана її підгодовує, баба Надя їй навіть гроші тицяла, але та не брала. Бабин син дуже свариться з Оксаною, що та їй їсти дає.

Зрештою, ми звернулись у забез, аби бабі якось зарадили. І їй стали приносити харчі. Але вже три тижні, жаліється баба, їх нема. А син кричить, коли ми щось хочемо дати.

– Бабця ледь соває ноги, може впасти у дворі  і так пролежати пару годин. Родичі навіть не глянуть, а я самотужки її не підведу.

– Баба немита, певно, вже років п’ять чи всі десять, уявляєте? Ми казали тому синові: та помий же матір! А він: “Як маю мити, зі шланга?”

– У неї дочка на Рівненщині, другий син – у приймах тут, у Нововолинську, в Шахтарському мікрорайоні. Ордер у цій барачній квартирі на неї, а вона прописала тут обох синів  і невістку з трьома дітьми.

Її сини пересварились, оцей, що з нею, іншого на поріг не пускає. Той було прийшов колись до матері – брат на ного поліцію викликав.

Хіба у дворі, під парканом із матір’ю поговорить, щось дасть.

– Двійко онуків Наді до школи в Низкиничах ходять, старший у профтехучилищі з місяць повчився і покинув. Усі на бабу гарчать, обзивають.

Оцей бабин син, що збиткується з неї та голодом морить, працює на ливарному. Невістка  не працювала, либонь, ніколи. А баба Надя колись робила тут на цегельні. Тож і квартиру отримала близенько від заводу.

Ще мала хату в Тишковичах, переписала на цього сина й дочку. Але  там ніхто не замешкав, хата валиться.

– І оце баба з квартирою і хатою конає на старості років від голоду та знущань. Син і його сім’я харчуються окремо, бабу лупцюють, якщо в холодильник зазирне до їхніх продуктів чи на плиті щось розіллє.

Колись на свято вони зварили холодець чи щось таке пахнюче, пішли їсти в кімнату, а бабі так закортіло, так закортіло… вона й насмілилася трохи скуштувати. То крику і лайки було… з синцями ходила.

– У неї й на тому тижні був синець на обличчі.

– Поліцію викликали неодноразово. Але так само було, як сьогодні: приїхали, поговорили, поїхали. Толку нуль.

Той чолов’яга за домашнє насильство жодного разу не притягнутий.

Син:

“Я сам на неї поліцію викличу! Вона вкрала у нас шматок риби!”

– А знаєте, що сьогодні пан поліцейський сказав? “Ви у поліцію більше не звертайтесь. Ви її в дім престарілих у Благодатному завезіть”.

Ну, ніби він не знає, що туди просто так, як посилку, людину не здаси. Треба купу документів оформити. І медичне обстеження обов’язкове.

Та й при живих дітях таких стареньких туди беруть лише за умови, що діти платитимуть певну суму. Це крім бабиної пенсії. А діти платити  не схочуть…

І от скажіть, що робити? Дивитись на це знущання і бабині сльози вже несила.