– Ми тут законно перебуваємо! Він же сам нас впустив! – запевняли РАДАР ті мешканці Грибовиці, які взяли участь у спецоперації “Віджим церковної хати”.

Виявилося – збрехали…

Насправді події розгортались як у кіно!

26 жовтня в Іваничах відбулося чергове судове засідання за позовом священика Ігоря Маргіти. Він домагається визнання права власності на земельну ділянку, де стоїть церковна хата.

Сам будинок належно ні на кого не оформлений: ані техпаспорта, ані інших документів. Збудували в 1990-х, завели туди священика – та й по всьому. У суді всі ці юридичні ляпсуси вилізли назовні.

Сільрада спохопилась аж тепер – і вирішила забрати хату у комунальну власність. Але це потребує часу та певної паперової процедури. Наступне слухання справи суд призначив на 14 листопада, вказавши сільській раді на відсутність необхідних документів.

Сільському голові, як і колишнім парафіянам отця Ігоря, набридло шукати правди у суді. І от…

Просто з суду слідом за о.Ігорем на вулицю Шкільну, 35-а у Грибовиці прибули обурені судовою тяганиною прибічники УПЦ КП.

 

 

– Вони заблокували мене на подвір’ї, не пускали у хату, хотіли навіть зачинити в льох.

Далі зняли скло з дверей на другому вході, відчинили їх (ключ був ізсередини) й увірвались до хати.

Почали виносити меблі, речі – на час прибуття поліції половину речей уже виставили надвір, розповів о.Ігор.

 

Вночі на обійсті

 

Із меблів надвір витягли столи й диван.

Дощ під ранок трохи протверезив групу захоплення.  Меблі намокнуть, зіпсуються, доведеться відповідати… Занесли назад у хату.

Наступного дня з Луцька в гарячу міжконфесійну точку приїхав заступник начальника департаменту превенції (запобігання злочинам) ГУ НП у Волинській області.

Поліцейське начальство роз’яснило селянам, що вони діють незаконно (РАДАР чув цю розмову), а священику пообіцяло звільнити помешкання від сторонніх до вечора.

Однак…

 

 

 – На вмовляння поліції ці люди заявили, що з хати не вийдуть, що ніяке судове рішення їм не потрібне, що Конституцію вони не визнають, судам не довіряють і лишатимуться у хаті, аж доки я не виселюсь, – каже о.Ігор.

Ситуація виглядала такою дикою, а люди – настільки затятими, що РАДАР, прибувши у Грибовицю опівдні 27 жовтня, зробив відчайдушну спробу знайти людський вихід із цього глухого кута для священика і громади.

Я зателефонувала голові сільради П.Степанцю, сказала, що священик готовий виселитись і навіть виписатися найближчим часом – за умови, що йому нададуть письмову гарантію (на слово одне одному тут давно не вірять).

Якщо гарантують, що звільнять помешкання негайно, аби він мав змогу більш-менш спокійно зібрати й вивезти речі.

Зрештою, родина має повне право спокійно поспати, спокійно приготувати їжу, спокійно поїсти й відпочити – без цілодобових мітингів у хаті. Те, що там відбувається четвертий (уже четвертий!) день поспіль, – це шарварок і божевільня.

 

 

Сільський голова прибув і навіть провів перемови зі о.Ігорем. Десь порозумілися, десь ні.

Тим часом градус напруги настільки підвищився, а затята “громада” накричала стільки зайвого, що досягти розумного компромісу ставало з кожною хвилиною дедалі складніше.

Усе ще вірячи у порядність “громади” і сільського голови, я переконала священика написати таку собі розписку: зобов’язуюсь виселитись і виписатися з хати до 7 листопада.

Натомість церковний староста з сільським головою мали надати священику свою розписку: письмове зобов’язання покинути його помешкання і не перешкоджати йому користуватися хатою до 7 листопада.

Така в нас була домовленість: кожна сторона робить свій крок назустріч.

Розписку священика я вручила сільському голові Павлу Степанцю. Проте своєї розписки ані він, ані його “громада”, що засіла у хаті, НЕ надали. І вийшло, що голова й “активісти” просто обманули о.Ігоря та мене як ініціатора перемовин.

Виглядає так, що й я обманула о.Ігоря. Я ж запевняла його, що від іншої сторони розписка буде!

Сказала про це “народним засідателям” у хаті. Нагадала і про статті Конституції, які вони взяли під ноги. Засідателі  розлючено загули і більше слухати нічого не схотіли.

 

 

Коли йшла селом на зупинку, бабське радіо вже працювало. Одна жіночка на вулиці переказувала іншій, що я говорила тому затятому зібранню.

– Конституція, бач, права якісь…

І вересклива брудна лайка мені у спину – на всю сільську вулицю.

 

 

Поліція з тією групою захоплення так нічого й не вдіяла, бо й не збиралась.

Прибічники УПЦ КП і отця Василя принесли у церковну хату надувні матраци, ночували там цілим гамузом. Розробили графік чергувань.

Надувний майдан триває…

Попри всю цю колотнечу, отець Ігор у суботу зробив відправу в церквиці, зведеній на обійсті старої хати (її переписала на нього одна з парафіянок). Хата потребує серйозного ремонту, жити там зараз не можна.

А от храм облаштований гарно.

 

 

Невеличка громада УПЦ, певно, помолилась там і за мир та спокій у селі…

 

Далі буде

Наталя Камишникова

Фото: Євгенія Стекунова, Олег Точинський

У ТЕМУ:

Із домівки священика розлючені парафіяни винесли речі. Хату захопили

 

Прочитав сам? Поділись з іншими: