сапоггоо

Майстер мімікрії

8 798

Чудово володіючи даром політичної мімікрії та володіючи адмінресурсом, пан Сапожніков забезпечував собі в Нововолинську перемогу на виборах міського голови, починаючи з 1998 р.

До цього він – із 1990 р. – був заступником голови виконкому.

Прочитавши на сайті «РАДАР» статтю Наталі Камишникової «Скандальні кайданки, мер і хабар. Що це було?», за погодженням з автором розміщую цю статтю на інших сайтах.

Як першорухівець і краєзнавець також хочу дещо сказати про мера.

Наприкінці 1989 р. п’ятеро рухівців ( троє з них уже відійшли у вічність) з «Оснастки» (міської організації Руху тоді ще не було) почули від мера: «Я під синьо-жовтим прапором ніколи виступати не буду».

Пізніше мер неодноразово заявляв: «Не змінюються тільки блазні».

Але чи щиро це було сказано? Стверджую: нещиро.

Він ніколи не був переконаним українцем по духу. Чудово володіючи даром політичної мімікрії і володіючи адмінресурсом, забезпечував собі перемогу на виборах, починаючи з 1998 р. До цього – із 1990 р.  – він був заступником голови виконкому.

 

Сапожніков виступає у церкві ХВЄ (на вулиці Ломоносова), 2010 р.

 

Місто, народжене у 1950 р., після ГКЧП-шного перейменування вулиць у 1992 р. потребувало подальших перейменувань. Під тиском громадськості з’являються вулиці А.Рябченюка і С Бандери. Але по принципу – на тобі, Боже, що мені не гоже. Хоча ці постаті заслуговували на кращі вулиці.

На вул. Інтернаціональній А.Рябченюк прожив 17 років.

Мер з усіх сил намагався не перейменовувати вулиці Піонерську та Інтернаціональну. Тільки закон «Про декомунізацію» змусив його це зробити. У 2009 р. за підписом 17 членів громадських і політичних організацій було Звернення, щоб перейменувати вулицю Піонерську на Рухівську. На сесії міської ради мер за допомогою підкаблучної бютівської більшості «зарубав» це питання.

У 1990 р., на початку незалежницьких процесів у місті, силами Руху, Товариства української мови, Спілки репресованих був споруджений пам’ятний знак-камінь з художньо вирізьбленим портретом Шевченка і написом: «Тут буде споруджено пам’ятник Т.Г.Шевченку».

 

 

Та оскільки нинішня влада не була до цього причетна, вона знищила пам’ятний знак, щоб він не нагадував владі про це. А вустами «смотрящого» В.Д.Рожелюка заявила, що пам’ятний знак «не мав ніякої історичної та матеріальної цінності».

Ось така в дусі 1950х -1960-х років  – часів войовничого атеїзму – відповідь!

Але він мав сакральне значення для тих, хто його споруджував: рухівців, тумівців, репресованих.

Ще такий факт. За прямої участі мера результати «Референдуму-2000» були сфальсифіковані, щоб задовольнити обласне керівництво.

А ось приклад, як мер може прекрасно використовувати будь-яку ситуацію в передвиборчих марафонах.

Демонтований у серпні 1991 р. після провалу ГКЧП пам’ятник Леніну (до чого мер не має ніякого стосунку) був проданий перед попередніми виборами, і за ці кошти відлили дзвони для церков Московського і Київського патріархатів. Священики задоволені, паства також.

На найбільшому дзвоні викарбувано: «На молитовну згадку майбутнім поколінням від міського голови В.Б. Сапожнікова…» І майбутнє покоління ( та й нинішнє необізнане) буде думати: «Який молодець був колись мер, що відлив дзвони за свої кошти».

 

 

А ще мер у 2008 р., маючи звання радянського підполковника, став козацьким полковником. Режисура цього дійства була театральною.

У лютому 2014 р. на сесії міської ради мер пишався тим, що у грудні 2013 (тривожні дні на Майдані) В.Янукович нагородив його орденом: «Я заслужив цей орден».

Наведу останній факт щодо свободи слова по-нововолинськи. Узгоджена з редактором «Нашого міста» І.Лісовим моя стаття до 25річчя незалежності «Нововолинськ і ГКЧП» була «зарубана» мером, бо у тривожні дні серпня 1991 р. він був десь там за кадром і вичікував, чим це все закінчиться.

Шановні нововолинці! Читайте статтю «Скандальні кайданки. Мер і хабар. Що це було?»

 

Скандальні кайданки, мер і хабар. Що це було?..

 

Зосим Колбун,

першорухівець, краєзнавець

  • Розкажу iншим:

Також читають

Коментуймо!

8 Коментар "Майстер мімікрії"

повідомляти

Анатоль_ Бідзюра
7 місяців 5 годин тому
Як першорухівець можу підписатися під кожним словом Зосима Колбуна. Не тільки його статті, а й мої теж, неодноразово “зарубував” “будівельник комунізму” – редактор газетки “Наше місто” І. Лісовий. Із подачі та благословення, як вбачається, мера Нововолинська. Я неодноразово звертався у прокуратуру міста (документи збережені), проте “безквартирний і бомжуючий” прокурор Нововолинська О.Сліпчук надсилав чудернацькі відписки. А пан-товариш, “бідний аж синій”, міський голова В.Сапожніков потішався із того зі своїми родичами і гайдуками. Ми, пане З.Колбун, після відмови у публікації наших дописів у “НМ”, яка є прокомуністичного і очевидно, антиукраїнського спрямування, будемо подавати до судів. Розпочнемо це вже відразу ж після різдвяних свят.
Шаман
6 місяців 29 днів тому

А скіжіть, де камінь Шевченка дівся? Хтось нарешті доведе то логічного кінця?

Анатоль_ Бідзюра
6 місяців 29 днів тому

Історія із каменем Т.Шевченка буде продовжена навесні, як зійде сніг і доведена до логічного фіналу. Напрацювання є.

777
6 місяців 28 днів тому

Рябченюк це хто?

wpDiscuz