Дійство нагадувало погану провінційну виставу…

Зал Нововолинської міськради був заповнений на дві третини. Від сили 170 чоловік прийшли на громадські слухання щодо збільшення викидів заводу “Кроноспан”.

Рядів зо п’ять зайняли працівники заводу та їхня група підтримки.

Приїхали по кілька людей із вулиці Панасівської  та з Верхнова. Прибули й найактивніші мешканці 15-го, 5-го, 6-го мікрорайонів. Але зорганізуватися не зуміли. Чи не схотіли.

 

Щодня, щохвилини нововолинці з найбільших житлових масивів бачать цей дим. “Безпечну пару”, ага…

 

Дійство нагадувало погану провінційну виставу. Вів його один із заступників міського голови – Олександр Громик. Ані сам голова В.Сапожніков, ані секретар міської ради, він же перший заступник міського голови, він же лікар А.Сторонський не удостоїли зібрання своєю присутністю.

Натомість прибула  вся адміністрація “Кроноспана” на чолі з Наталею Покінською.  Показували на екрані слайди, описували виробничі процеси, похвалилися, що провели реконструкцію головного корпусу і переоснащують цехи.

Покінська запевняла, що дбає про юне покоління, і обіцяла встановити  наступного року у 15-му мікрорайоні “ще один невеличкий майданчик”. Аж другий за 10 років ударної та екологічно шкідливої діяльності деревообробного гіганта.

Сипали термінами і цифрами (сплатили 170 мільйонів гривень податків за 9 місяців поточного року), розводились про європейські підходи. Покінська заявила, що дуже вболіває за природу – кричить на підлеглих, «аж двері секретаріату зачиняють»,  якщо кількість технологічної  деревини перевищує норму. А норма така: 70% щепи й відходів, 30% – свіжоповаленого лісу. Отих колод, які нескінченним потоком везуть на «Кроноспан».

150-170 фур і вантажівок прибуває сюди щодня: завозять ліс, вивозять тирсоплити. Ліс волинський, український – не з Австрії, де мешкає власник деревообробної імперії.

Також Покінська запевняла, що на підпримстві не було жодної пожежі , й нарікала, що деякі ЗМІ подають “Кроноспан” у неправильному ракурсі. Згадала оце фото…

 

 

Його автор Валерій Панасюк має в доробку цілу кронохроніку. Упродовж кількох років знімав апокаліптичні пейзажі довкола заводу. Дитячі іграшки у дворі, оповитому ядучим серпанком, – це не спецефект, це сумна і трагічна правда життя, якої не хоче бачити Покінська.

Може, тому, що ані вона, аніхто з адміністрації не мешкає по сусідству з формальдегідним монстром.

А от Валерій Зелінський,  колишній тренер, – мешкає. Прибічник здорового способу життя, він регулярно проходить  медобстеження. Ще три роки тому все було гаразд. А от тепер у легенях виявили серйозну патологію. Однозначно, це наслідок сусідства з гігантським пилотрусом. І що робити? Іти до пані Покінської на поклін, аби дала грошей на лікування від хвороби, спричиненої цим-таки підприємством?

На відміну від працівників заводу, мешканці Панасівської вдихають пилюку і канцерогени цілодобово. І безоплатно. А продати житло не можуть – ніхто не купить, дурних нема!..

Зболений виступ Зелінського пробирав до мурашок. Лише адміністрація заводу лишилась незворушною.

 – Ми живемо на вулиці смертників, – сказали на громадських слуханнях мешканці Панасівської. – Нам Покінська й дорогу зробила якраз до цвинтаря…

 

Про підсумки цих слухань – у наступному матеріалі. Якщо коротко, це був армагеддець.

Наталя Камишникова

Усі фото – Валерій Панасюк

Прочитав сам? Поділись з іншими: