Нововолинці, яким за 40, пам’ятають зоокуточок у нашому парку. Так, у тому самому парку, де атракціони.
На обгородженій ділянці дружно сусідили білки, лисиця, косулі, заєць і навіть бурий ведмідь!
Тварин утримували кого у вольєрах, кого у клітках. А ще там мешкало всіляке птаство.
Зоокуточок був розташований уздовж паркану, який відділяв парк від приватних обійсть на вулиці Зеленій. Ну, там, де нині “ромашка” й інші розваги.
Дітлахи обожнювали це місце, прибігали погодувати білочок, роздивлялись ведмедя.
Кажуть, потім через нього зоокуточок і закрили – ніби затягнув у клітку дитину, яка крутилася біля вольєра. А може, такого зовсім не було й закрили з інших причин. Хто знає – уточніть у коментарях.
– Спочатку звіринець був у самому куточку, чотиригранним, потім його розширили в бік “веселих гірок”. Нам – дітям на той час – було цікаво.
Також у Нововолинськ часто приїздили пересувні звіринці – вони розміщувались на території, де тепер 9-поверхівка і де був “Вопак”.
У тих звіринцях були і слони, і бегемоти, і величезна кількість інших звірів. То ми годували бегемотів – цілу буханку підносили до них, вони широко розкривали рота, і ми закидали туди хлібину. А слонам ми приносили груші, які випрошували на самострої, – пригадує Володимир Жигоревич.
Ну, в зоокуточку нашого парку бегемоти не водились.
А от косуль дітлахи пригощали яблуками.
Наш міський парк
Тепер плавно перейдемо до сьогодення і до козлячого парку. Є таке страхітливо занедбане місце за проспектом Дружби. Поряд – виробниче управління комунального господарства.
Колись тут були дві природні водойми, джерела. Зараз усе замулено, захаращено, засипано шахтною породою.
Підприємливі люди придбали частину “козлячки” й облаштували там чудову зону відпочинку з альтанками, озерцем, будиночками.
І от уявіть собі: таким гарним може стати козлячий парк. І в ньому міг би діяти зоокуточок. І туди, а не кудись у село під Луцьком сунули б тисячі людей подивитись на тюльпанові поля – на “волинську Голландію”.
Насадити бузку, ясмину, додати алейки сакур і магнолій. Це ж нескладно! Інвестори, яких так чекає нововолинська влада, були б у захваті. Ми, нововолинці, мали б чим пишатись і де відпочити – душею і тілом.
Діти тягнули б сюди батьків у вихідні, бо могли б полазити на мотузяних атракціонах. Тут діяв би скансен (музей просто неба) – сільська хата. На місці таких хат і постав Нововолинськ.
І тут могла би бути Домівка врятованих тварин, як у львівському парку “Знесіння”.
Тут жили б віслючок, баранчики, олень, веприки, коні.
Знайшлося б місце і козлику, якого я намагаюся врятувати від ножа.
Може, якраз із козлика й розпочнеться цей зоокуток і відродження козлячого парку?
Сьогодні тут непролазні хащі
Поки шукаю, куди прилаштувати козлика, знайшла в інтернеті багато цікавих і цілком бюджетних ідей для збільшення туристичної привабливості нашого міста. Готова ними поділитися.
За не такі вже й великі кошти можна перетворити козлячку на екопарк. Як зробили у волинському селі Радовичі, де моднючий шинок – у колишньому хліві. Де є музей сільського побуту та музей ретротехніки: автомобілі, велосипеди, навіть літаки!
А туристи сунуть хмарами подивитись на сотні оленів, яких туди завезли аж із Латвії.
Це в Радовичах за Турійськом!
Уже бачу, як козлик старанно розчищає хащі нашої “козлячки” (в деяких європейських містах кіз тримають замість газонокосарок).
А потім заводить сторінку у соцмережах і стає популярним інстацапом. Розповідає про двоногих козлів, які закидали траву шприцами і пляшками, нахвалює працівників ВУКГ, які, можливо, візьмуть його під свою опіку.
Наш козлик такого не схвалює
Ну, бо який козлячий парк без козла?..
А там же, на території ВУКГ, колись паслися коні. Вони виконували різні роботи, жили у стайні. Стайня лишилась. Коней давно нема.
А тут вам – бац! – і врятований козлик дасть поштовх вельми прибутковій і дуже потрібній місту справі.
Коні теж дають прибуток… У Радовичах
Екопарк (поряд із жорсткою системою штрафів за порушення природоохоронних норм) став би віддушиною для Нововолинська, який потерпає від викидів “Курчака”, олійно-жирового комбінату, “Кроноспану” та інших екошкідників.
Наталя Камишникова
Фото – нагуглила 🙂
Gugerevich_86_roky_narodgemnja,_ja_83_ne_pamjatajy_takogo._A_vot_Kozljachky_blagoystrojyty_syper!!!!_Miska_vlada_robut_yse__dlja_onfrastryktyru_mista,_Dajkyjy_ysim
Ведмедика пам’ятаю… Жалко було на нього дивитись,а м’ясце на нього “списували” регулярно…
Чудова публікація. Про ведмедя. Він тоді дитину схопив і відірвав чи то пальці, чи кисть руки. Через знущання відвідувачів, зовсім озвірів. Тепер про “козлячий парк”. Це моя біль голови, вже багато років… Парк занедбаний до краю, хоча таким колись не був. Всі мої численні письмові звернення колишній голова, демонстративно ігнорував та, вочевидь, наказував нічого там не робити й нач. ВУКГ Жигалюку. Хоча, ця організація – поряд з парком. Територія його зменшується, з кожним роком, як шагренева шкіра. Там, останнім часом, збудовані церкви, автостоянка, ставок, гостьові будиночки, прохідна, АЗС, приватна фірма… Ще трохи – і неконтрольована ідустріалізація поглине те, що від цього чарівного куточка волинської природи залишилось. Готую інформаційний запит новому міському голові щодо подальшої його долі. Борисе Сергійовичу Карпус! Мою позицію ви знаєте, ще до виборчих часів я її озвучував неодноразово. Можливо, виїхали б з фахівцями на місце? І господарським оком подивилися, що з цією пусткою, в межі нашого міста робити?
Так, власне козлячого парку поменшало внаслідок комерції. Але шикарний екопарк чи зоокуточок можна зробити у тих джунглях, які нині є територією ВУКГ. Це ж усе поруч.
У Львові “Домівка врятованих тварин” займає якихось 20 соток. А народ суне туди залюбки на екскурсії.
Цілком місця вистачило б і для притулку врятованих тварин. І для атракціонів… Озерця б розчистити – і знову забили б чисті джерела, як і колись. Люди ще пам’ятають, як ловили там рибу, купалися і плавали на плотах. Колишній мер В.Сапожніков дав мені відповідь, що територія парку ніким не приватизована.
То там і поні були! Михайло Кашин розповів, що водив туди своїх племінниць дивитись на поні. Десь так у 1985-1986 роках.
Ану зізнавайтеся, хто катався на поні в нашому парку? 🙂
Поні стояли в загорожі між ведмежими клітками й “ромашкою”. Михайло з дівчатками годували їх через сітку. 🙂
Дощовими ранками у козлячому парку пахне “курчаком”! Особливо чути на стежинi бiля озерця!
Туди й аромат від “Кроно-Уа” теж деколи долітає. А від Олійно-Жирового – і мови нема.