Бідна-нещасна, її діти і чоловіки

Йому 41, їй 36. Він досі не одружений, вона заміжня.

У шлюбі народила хлопчика, йому вже 9 років, тепер він мешкає з батьком. Точніше, з батьковою ріднею, бо тато (тато-1) на заробітках за кордоном.

А вона завагітніла від оцього чоловіка. Народила сина і йому. Малому вже 7 місяців.

Тато-2 зробив аналіз ДНК, пересвідчився, що це його кровинка, записав сина на себе (її чоловік не заперечував). І після важких роздумів і бурхливих її пригод вирішив забрати від неї малюка.

Має свою хату, заробляє від 15 тисяч на місяць. Та й іншу жінку вподобав. Можна починати війну за сина.

Коли вона була при надії, він винаймав їй житло в Нововолинську, у Шахтарському мікрорайоні. Коли малюку виповнився місяць, її виставили з тієї квартири. 

Вона підшукала інше житло, хазяйка дозволила сплачувати лише комунальні послуги. Іноді він туди навідується – зазвичай проти ночі, вона впускає.

Вона стверджує: він шарпає її, б’є, залякує, погрожує, що дитину в неї відбере. Поки що не забирає (з немовлям стільки клопоту), але вже ходить по інстанціях.

Дійшов до комісії у справах дітей, яка діє при виконкомі Нововолинської міськради. Домагався, аби місцем проживання дитини визначили його будинок. Йому відмовили: такі заяви розглядає суд.

Вона одержує “дитячі” гроші –  860 грн. на місяць, влізла в борги (у пологовому кесарили, мусила, каже, сплатити за операцію). А батько немовляти, з її слів, давно нічим не допомагає.

Спочатку ще приносив дитяче харчування, якісь речі. А тепер лише збирає свідків. Мовляв, вона жебрає по магазинах, це погана мати.

А вона й справді просить гроші у людних місцях – “на хвору дитину”, яку тримає на руках. І плаче дуже переконливо.

Звісно, їй подають. Вистачить і на дитяче харчування, і, можливо, на психотропи.

Аліменти? Вона не подавала у суд на аліменти, бо – як пояснює – не знає паспортні дані і код тата-2.

Звісно, суд усе це може витребувати, але судитись вона не квапиться.

 І розлучатися з батьком старшого сина теж не квапиться, бо “то треба гроші”. 

Судовий збір за подання заяви про розлучення становить 980 грн., нашкребти їх можна – аби бажання.

Чоловіка, який уже півроку за кордоном на заробітках, цей солом’яний шлюб наразі теж влаштовує.  

А от тато-2  працює тут, у Нововолинську. Нещодавно він нібито розбив її телефон, а потім викликав поліцію: ця жінка не дає мені бачитися з сином.

І вона того ж вечора написала заяву у поліцію: домашнє насильство, побиття.

Поки правоохоронці з’ясовують, хто там у чім винен, на авансцену вийшла квартирна хазяйка. За комунальні послуги не платилося 4 місяці. Набігло 10 тисяч гривень. Плати або забирайся з дитиною.

Жіночка в розпачі, думає про самогубство, з мосту у воду – й не буде жодних проблем. Однак вода холодна, туди якось не хочеться. А у центрі Нововолинська є доброчинна організація, і наша пані звертається туди. 

Розповідає про свої негаразди, схлипує, акцентує на 10 тисячах. От якби вирішити це питання, то далі вже якось буде.

Добрий і щирий чоловік, який її вислуховує, обіцяє зарадити. Телефонує мені, але я чомусь не в захваті від ідеї оголосити збір коштів і закрити її борг.

Наша з ним спільна знайома – Марія йде до цієї жіночки на квартиру, розпитує, ділиться власним досвідом виживання й захисту від домашнього насильства. Приносить їй телефон, купує карту. Оголошує у соцмережах збір допомоги. 

Потрібні памперси, одяг, дитяче харчування, іграшки, пише Марія. Добрі люди просять зазначити номер банківської карти для переказу коштів. Суцільний позитив і масовий ентузіазм.

І тільки я продовжую задавати питання. Спершу благодійникам, потім – напряму бідній-нещасній жіночці. Благо телефон їй уже подарували. 

– Скажіть насамперед, яка допомога вам потрібна.

 – Ну, от я тримаю в руках листочок, сума заборгованості за комунальні послуги 10 тисяч гривень, це за 4 місяці.

 – Зрозуміло. Потрібні гроші. А де зараз ваша старша дитина?

  – Мій чоловік забрав старшого сина обманом – буцім лише на свята. Та так і не повернув. Гадаю, лишив у своєї сестри в Затурцях. А сам поїхав на заробітки. Сказав, що сина влаштував у школу, все добре. І припинив зі мною спілкуватись. Це було півроку тому.

 – То ви не бачили старшого сина півроку?.. І півроку не знаєте, що з ним, як він?

 – Так, не бачила. Бо його рідня до мене погано ставиться. 

  – Ну, їх можна зрозуміти, якщо вас півроку не цікавить власний син. Він там не в інтернаті часом? У Затурцях великий інтернат.

 – Ні-ні, я думаю, що він просто ходить до школи, а на ніч приходить до своєї тітки. Я 4 лютого їздила туди на його день народження. З маленьким синочком на руках. Хотіла привітати. Ми приїхали надвечір, із хати ніхто не вийшов, у дворі бігали собаки, був сильний дощ, то я так ні з чим і повернулась у Нововолинськ…

Цій жінці все ж таки 36, а не 16. І вона, як сама ж наголошує, співпрацює з соціальними службами. Отже, знає, куди звернутись, аби розшукати і побачити старшого сина. Знає, але…

Ті служби теж, виявляється, погані і підступні. Вони повідомляють її чоловікам про кожен її крок і план. 

Питаю, чи десь працювала раніше. Питаю сухо, бо її розповідь про Затурці неприємно вразила. Вже чула, що вона – кухар, отже, завжди може підзаробити. Навіть у декреті. Скажімо, домашньою випічкою. 

Жіночка збагнула, що з мене сльозу не витиснеш. І замість відповісти, де працювала (якщо працювала), ображено каже:

 – Мені не потрібна ніяка допомога. Гарного дня!

 – Гарного  й вам, – відказую.

Цікаво, на що вона розраховувала, коли вже самотужки, без тата-2, винаймала квартиру? Сплачувати треба 2500 щомісяця в опалювальний сезон. Десь же вона планувала брати гроші? 

Ну, погасять їй добрі самаритяни цей борг. А там набіжить інший. Знову хлипати про “з мосту у воду” і перекладати свої проблеми на когось?

 – У мене все так заплутано, так заплутано, – бідкалась вона.

І хто ж заплутав?

Є двоє чоловіків. Батько старшого сина, батько молодшого. Один забрав у неї свою дитину, другий хоче забрати. Чому? Що не так  із цією матір’ю?   

Вона нарікає, що не може прогодувати малого. Вихід був і є: звернутись у суд із позовом про виплату аліментів на молодшого сина. У бюро правової допомоги їй безкоштовно нададуть консультацію і типову заяву.

У Нововолинську  це на вулиці Винниченка, 14

Татусь заробляє пристойно. На аліменти можна буде жити й без мороки з випічкою. 🙂

Але це треба щось змінювати у собі й у своїх стосунках із батьками її дітей. Кудись іти, питати, добиватися, судитися, обстоювати свої права, свою гідність, інтереси синів. Навіщо?

Можна просто поплакати, пожебрати в магазинах і офісах, добрі люди тицьнуть купюри, накидають на картку, закидають іграшками, новим одягом і підгузками для малечі.

А той старшенький  почекає, півроку ж чекав, якось та жив без мами. 

У Луцьку є притулок для жінок у складних життєвих обставинах. Її з немовлям можуть прихистити там на кілька місяців. Ми з керівником благодійної організації обговорювали це два дні тому, коли я дізналась від нього про бідну-нещасну. 

Проте я й тоді була категорично проти збору коштів на закриття її боргу квартирній хазяйці. Чому хтось має платити за горе-матусю, якщо є цілком здоровий і небідний батько немовляти? 

Ця жінка не хоче повертатись у рідне село на Володимирщині. Певно, її цілком влаштовує отаке життя в Нововолинську. Милостиню їй на дитину подають. Якби ще хтось  порішав із квартплатою…

Їй не спадає на думку забрати сина з села Затурці чи поїхати з малим туди й облаштуватись. Житло там точно дешевше, до 9-річного сина ближче, хай навіть він в інтернаті. 

Соціальні служби погані, рідня чоловіка, з яким вона досі у шлюбі, теж погана. Погана і я, бо задаю некомфортні питання.

Жіночка не бажає розплутувати свою ж плутанину. Для чого? Світ не без добрих людей. Он вони вже шикуються в чергу, аби врятувати бідну-нещасну. Ну-ну.

А ти чекай, 9-річний хлопче, чекай на свою маму. Диви, до наступного дня народження й дочекаєшся… 

Наталя Камишникова