Дві квартири, купу грошей хотіла заповісти чужим людям. А вони відмовились…

10 13987

Вона померла на Паску, наприкінці квітня. А поховали її аж на Новий рік.

8 місяців тіло пролежало (просиділо) у зачиненій ізсередини квартирі будинку №27 на проспекті Перемоги в Нововолинську. 

Поряд із кріслом – пасочка і крашанки. Вона їх так і не скуштувала.

Травень, літо, осінь, грудень… кватирка відчинена. Четвертий поверх. Тіло висохло. Ховали в чорному мішку.

Що це було: серцевий напад (іноді скаржилась на серце)? Смерть  унаслідок онкозахворювання, яке в неї діагностували? Чи, може, втома і зневіра спонукали 64-річну жінку більше не прокидатись?

Вона не мала дітей, але мала дві пристойні квартири і кількадесят (кажуть) тисяч доларів. Кошти привезла з Італії, де працювала тривалий час.

Частину їх вклала у купівлю помешкання в центрі Нововолинська. Зробила там євроремонт.

Поховала всіх своїх найближчих родичів. Але щось собі планувала, чіплялася за життя до останнього – навіть коли в неї виявили пухлину. Десь узялася гулька біля вуха – й за рік стрімко збільшилась.

Валентина їздила в луцький онкодиспансер, їй призначили хіміотерапію. Почувалася зле, стала замкнутою і дратівливою. У Нововолинську з родичів – лише тітка, у Києві – тітчин син.

На час обстеження у Києві Валентина ночувала у хостелі при клініці. Двоюрідний брат, казала потім знайомим, не зустрів і не запросив перебути той тиждень у нього. Вона образилась. 

Узимку 2019-го колишня однокласниця – Тетяна Пилипівна завела Валентину до Наталі Земної. Та якраз приймала пацієнтів у своїй аптеці в Нововолинську.

Відома цілителька запевнила:

 – Це лікується! Хіміотерапію, звісно, пройдіть, а паралельно попийте оці трав’яні настоянки.

Валентина накупила у тій аптеці різних слоїків, але невдовзі зневірилась і в народній медицині. Хотіла швидкого результату, а це ж треба приймати по кілька крапель упродовж місяців… Закинула трави й закрилася в собі ще більше. 

За місяць-два перед тим вона мала поїхати на операцію. Боялася. Пообіцяла Тетяні: “Заповім тобі квартиру, будь біля мене”.

Тетяна Пилипівна від такої щедрої пропозиції відмовилась:

 – Господь із тобою, живи, все буде добре. Не треба мені твоєї квартири. Поїхати з тобою не зможу, але завжди прийду до тебе допоможу, коли скажеш. 

Інша шкільна подруга  – теж Тетяна, але Федорівна навесні ходила з Валентиною на цвинтар. Спитала, чому так довго – зо два місяці – не могла до неї додзвонитись.

Валентина відповіла:

 – Була зайнята.

 – Та чим же ти так зайнята?

 – Перебирала картоплю у підвалі. 

 – Два місяці?.. 

Якраз на Великдень Валентина їй сама зателефонувала: “Прийди до мене, і то вже”.

Та була у передсвяткових клопотах: Валю, давай на завтра”.

Назавтра телефон не відповів. І потім усе літо – теж. Подруга вирішила, що Валя або знову чогось образилась, або поїхала в Італію  на лікування.

Заходила кілька разів у під’їзд. Квартира зачинена, тихо. Світла у вікнах не було.

Якось навіть не думала про лихе. Думала так: у Валі завжди був складний характер, а хвороба його погіршила. 

Про смерть колишньої однокласниці, з якою сиділа за партою, Тетяна Федорівна дізналася з “РАДАРА”. Власне, прочитала – й одразу не збагнула, але донька-медик підказала: “Та це ж тьотя Валя! І вік, і адреса – все збігається”.

У Тетяниної доньки Валентина детально розпитувала телефоном – тоді ж перед Паскою! – про еритроцити, гемоглобін, інші показники стану крові. Вважала, що в неї все ж таки не рак, та й лікарі в різних клініках казали різне.

Ну, а в останню путь провела колишню однокласницю Тетяна Пилипівна.  

Їй про сумну подію повідомили і Валина тітка, і колишні квартиранти ВалентиниЛюба й Олександр

Звідки вони дізналися?

Люба розповіла РАДАРУ:

 – Валя дуже довго не відповідала на наші дзвінки. Востаннє зайшла до нас десь перед Великоднем. Іще віник у нас лишила – мій чоловік возив Валю прибирати могилки її рідних.

Як повернулися, то глянула на моє немовля, пообіцяла прийти в гості з подарунком для малечі. І пропала.

Ми не могли второпати, що сталося. Але поганого не припускали. Вона була жінка сильна, вольова, абсолютно не лежача – ми ж прогулювалися тієї весни разом.  

Знаєте, вона пропонувала переписати ту квартиру в центрі міста на мене – у нас із Сашком троє діток.

Я відмовилася: “Тьотю Валю, живіть сто років, не видумуйте, допоможу вам і так”.

На котрийсь мій дзвінок до неї у слухавці замість з’єднання відповіли англійською, і ми з чоловіком вирішили, що Валентина знову поїхала в Італію. У неї ж пермесо – дозвіл на проживання.

А оце у грудні Сашко їхав проспектом Перемоги додому, побачив, що її вікно прочинене. О, то Валя повернулась! Ми зібрали швиденько дітей – і до неї.

А там, виявляється, пожежники вікно відчинили, коли залізли перевірити, що діється у квартирі. Їх Валина тітка викликала, вона тоді й у поліцію зверталась…

Коли ми приїхали, вже не було нікого, нам сусіди все розповіли.

Із тіткою у Валентини взаємини були погані, це в один голос кажуть усі співрозмовники РАДАРА.

Тітка після похорону заявляла, що Валю вбили й обікрали. Звинувачувала у цьому ледь не кожного з них. І обурювалась, чому вони не били на сполох, коли Валя перестала відповідати на дзвінки.

А чого ж не забила на сполох ще влітку сама тітка? Усе ж таки це хворіла й зникла її рідна племінниця… 

Зараз родичі, певно, ділять спадщину. Там є що ділити. Заповіт  Валентина, мабуть, так і не склала. Хоча хто знає…

Випускники 1971 року, 10-Б клас шостої нововолинської школи, перший випуск, щиро сумують із приводу смерті Валентини Флісюк. 

Відспівував рабу Божу Валентину отець Віталій із Низкиницького монастиря, інші священики чомусь не схотіли. 

9 днів потому, на Різдво,  він врізався в опору й розбився на смерть неподалік від її будинку на проспекті Перемоги. Отого, де у грудні прочинили вікно… 

Та сама опора, той перехід…

А це дерево щастя під будинком №27. Воно єдине таке в Нововолинську:

Навесні його прикрашають барвистими стрічками, як оберіг.

Наталя Камишникова

  • Розкажу iншим:

Також читають

10
Коментуймо!

3000
6 Коментарі теми
4 Відповіді в темі
0 Прихильники
 
Коментарі-вподобайки
Гаряче коментовані теми
8 Автор коментаря
Сусід

Ото біда.. Небесне царство людині..

Людмила Зіменко

Царство Небесне. Дуже шкода

Nov

Сумно читати.

Nataliya

Спочивай з богом Валентино,тільки господь бог знає що ти пережила. Земля тобі пухом …

Читачка

Я просто в шоці. 🙁 Наскільки людядям пофіг на ближнього. Сусіди,магазини,д е жінка можливо була постійний покупець, родичі, друзі і подруги в Україні та Італії, ви ***** зі своїми смартфонами. Підніміть голову.

Наталя

Є у коментах,хтось хио особисто її знав?

Тася

Царство небесне .Моя мама лежала з Валею в онкодиспансері, проходили хіміотерапію .Хороша людина була,мама моя як дізналася дуже плакала.Справді Валя була замкнена,мало що розказувала.Пропонували ми свою їй допомогу,їй тяжко було спуститися можливо щось потрібно було купити до Паски навідріз відмовлялась.Викликала медиків щоб приїхали взяли кров на лейкоцити ,ті сказали що не надають таких послуг..Казала є племінниця. В мене просто шок,як так 8 місяців ніхто не знав,нічого не бачив,людська байдужість вбиває….Мама телефонувала багато разів телефон був вимкнений.

РАДАР

А коли саме вона лежала в онкодиспанері? Це було взимку чи вже навесні?

Тася

Весною лежала в онко,в травні вже не відповідала на дзвінки.

РАДАР

Дякую, тепер читачам буде зрозуміло про “картоплю в підвалі перебирала”.