Мірятися патріотизмом не буду, нецікаво. Просто скажу, що думаю. а думаю так.

У церковні справи держава пхати носа не повинна. Навіть  чи надто – президентського носа.

Томос в умовах уже 5-річної війни, тотального зубожіння, обвалу економіки – не лише потужне патріотичне гасло, а й чудова знахідка для відводу наших очей від навали щоденних і болісних українських проблем.

Мабуть, протестантів, як і представників інших конфесій, мандрівна президентова вистава “Томос в Україні!” не цікавить і не зворушує. Вони роблять своє – без пафосу і чвар.

Уже третина культових споруд  у нашій країні належить протестантським громадам. Третина, на хвилиночку!

Вони зводять сучасні молитовні будинки, а ви влаштовуєте шарпанину за давні  церкви. Бо там благодать? Та після колотнечі й агресії враз прозрілих громад, які вирішили змінити УПЦ на ПЦУ, благодать в історичних святинях зникає назавжди.

У Низкиничах одні громадяни віджимають церкву в інших. Це якщо без зайвої риторики, по-простому. Храм стародавній, йому понад 370 років. Його заснував Адам Кисіль, а благословив спорудження Петро Могила.

Тут із давніх-давен діяв монастир. Діє й зараз.

 

 

Ченці молилися за загиблих на Майдані, моляться за українську владу, за убієнних воїнів. Іще кілька років тому встановили на прохання волонтерів скриньки пожертв для потреб АТО.

Настоятель Вікентій вклав душу й величезні зусилля в облаштування храму й монастирського господарства.

Але тепер у прозрілих громадян мета №0 – “московського попа” і ченців вигнати, монастир із усіма будівлями й землями загарбати. Дайош чергову перемогу колективного глузду над здоровим!..

Смію думати: церква –  це не тільки бізнес, це ще й віра. А в нас правова держава, де Конституція гарантує рівність усім конфесіям. І якщо громадяни хочуть “справжньої української церкви”, вони ж можуть її знайти поблизу… чи збудувати, а не віджимати у своїх краян.

Учора в Низкиничах люди поставили на зборах у школі 115 підписів за перехід у ПЦУ.

 

Автор фото – Віталій Грабовський

 

Учора у тих-таки Низкиничах (на  території монастиря) люди поставили 656 підписів за збереження статус-кво – приналежності до УПЦ. Бо до храму ходять не лише низкиничівці, а й нововолинці.

Що далі, земляки? Будете мірятися підписними листами? Зрізати замки? Виганяти Вікентія?

На цвинтарі в Низкиничах, отам на горбочку, спочиває з миром священик Володимир Понагайбо. Він похрестив і повінчав тисячі нововолинців і мешканцв довколишніх сіл – це було за радянської влади. Він служив у цьому храмі Богу та громаді вірою-правдою, а це завжди непросто. Потім правив у Тишковичах.

Старенького священика вигнали звідти років зо двадцять тому, коли в Тишковичах із допомогою нововолинців вирішили перейти у Київський патріархат. У нього стався інсульт. Відібрало мову. Невдовзі помер.

Я його бачила – сивого, безпорадного, занімілого – у хатині, з якої його тоді теж виганяли…

І де в розпашілих від пафосу вірян було милосердя й інші християнські чесноти?

Не б’ю поклонів у жодному з храмів. Не маю інтересу в цій містечковій війні. Тим, хто в неї втягнувся, скажу: церкви варто будувати, а не віджимати.

Якщо ви, звісно, шукаєте Бога, а не політики. Якщо дбаєте про душу, а не про власні амбіції.

 

Це фото – “Волинська газета”

 

Для ура-патріотів. Не верещіть, що я – рука Москви. Я віддала Рухові 10 років життя, коли вас там і  близько не стояло. Працювала для газети Чорновола, об’їздила з ним усю Волинь. Тож мірятися з  вами патріотизмом не буду – нецікаво.

І да, зазирніть у свої платіжки. Суми захмарні. Вашу б енергію – та на соціальний протест. Чого не виходите?

А енергію пана Магомаєва, який закликав учора у школі забрати землю в монастиря, – та на сесію Нововолинської міськради, де він стільки років старанно мовчить про дерибан комунальної власності.

 

Наталя Камишникова

 

Прочитав сам? Поділись з іншими: