Камишникова не сплатить власнику “нвіпу” ні копійки. У зустрічному позові йому відмовили два суди!

Любителі брудних маніпуляцій звично ввели в оману користувачів. Мовляв, справу «Стасюк проти Камишникової» цей Стасюк виграв.

Але насправді Стасюк ганебно програв!

І Нововолинський міський суд, і Волинський апеляційний ВІДМОВИЛИ Стасюку й Романовському – фактичним власникам сайта «нвіп» – у зустрічному позові до Наталі Камишникової.

Моральну шкоду від моїх публікацій ці двоє молодиків оцінили у 10 тисяч гривень. Однак не отримають ані копійки, бо їхній позов відхилила не лише голова Нововолинського міського суду Орися Ференс-Піжук. Його визнали безпідставним і троє суддів обласного апеляційного суду.

Позов Стасюка й Романовського, над яким працювала і який обстоювала в судах адвокат Юлія Свередюк, був складений настільки сміховинно й недолуго, що задовольнити його ну ніяк не можна було. Не вдалося б навіть за великий хабар.

Там не було жодних (уявіть собі, ЖОДНИХ!) доказів, що я завдала цим молодикам бодай якусь моральну шкоду. Там вимагали притягнути мене до відповідальності за низку моїх оціночних суджень у межах пристойності.

І (найсмішніше) – за статтю “Містечкові медіадебіли”, написану, підписану і поширену НЕ мною!

А от мій позов до Стасюка про захист конституційних прав суд першої інстанції 24 листопада задовольнив. Ухвалив видалити з «нвіпу» брудний і брехливий негатив, зазначений у моєму позові. І зобов’язав Стасюка як власника доменного імені nvip.com.ua сплатити мені за моральну шкоду 10 000 гривень.

Либонь, із переляку Стасюк із компаньйоном спішно заходилися продавати сайт.

Покупців на це добро чомусь не знайшлося…

Натомість в апеляційному суді 27 грудня вирішили по-іншому. Відхиливши позов Стасюка й Романовського до мене, відхилили й мій до них. Мовляв, Стасюк не несе відповідальності ані за мерзотні матюки на сайті “нвіп” та на Стасюковій сторінці в соцмережах, ані за брутальні образи і брехню – свою та анонімів.

Брехати – не мішки тягати!

Насправді ж власник доменного імені за все поширене на його сайті відповідає. І підтвердження цьому – у постановах пленуму Верховного суду та рішеннях Європейського суду, на які в обов’язковому порядку має зважати українське правосуддя.

Після ознайомлення з повним текстом рішення апеляційного суду, яке містить кілька фактичних (!) помилок, я зрозуміла: ці троє суддів навіть не дочитали матеріалів справи! А практику Європейського суду вони трактують украй поверхово. Бо припустилися досить серйозних, на мою думку, порушень процедурного й матеріального права.

Детальніше про це розповім згодом, бо справа реально цікава. Цікава не лише для українських користувачів інтернету, а й для Європейського суду.

Адже з рішення апеляційної інстанції випливає, що:

1. Майже кожного з вас можна назвати публічною особою, бо ви активні у соцмережах, відвідуєте громадські заходи (концерти, мітинги, спортивні змагання, збори дачників тощо). А якщо ви вчитель, медик, соціальний працівник, то відіграєте надважливу роль у житті міста. І тоді начувайтеся від чорноротих анонімів! Бо навіть безробітну визнали “публічною особою, яка впливає на суспільне, соціальне і політичне життя міста”!!! 🙂

Особливо сподобалось про мій вплив на місцеву політику.

2. Усіх без винятку публічних осіб тепер можна МАТЮКАТИ у статтях і коментарях. Усіх: від селищного голови Топорівського до  суддів обласного апеляційного суду Матвійчук, Осіпука, Овсієнка. Прямим текстом, без усяких там ***. Бо це оціночні судження!

4. Можна, як вбачається з рішення апеляційного суду, називати ШАВКАМИ публічних осіб, до яких належать Стасюк, його компаньйони Романовський, Топорівський, депутат міськради трьох скликань Климович. Бо це теж оціночні судження!

Ну, а від ШАВОК уже недалечко до ЩУРІВ і КОЗЛІВ. Обзивати конкретних публічних осіб тепер можна без усяких там метафор і порівнянь. Апеляційний суд дозволяє!

Можна писати хоч в інтернеті, хоч у газеті: голова земельної комісії в міськраді – справжній козел! власник сайта – боягузливий щур! селищний голова – шавка шавкою, а пан мер…

Ото вже добрі люди відведуть душу! 🙂

За козла тепер не відповідаєш!

Резюмую: в міському суді я виграла, Стасюк програв. В апеляційному програли і він, і я. Ані він мені, ані я йому й Романовському не сплачу за рішенням обласного суду ні копійки.

І це не була чесна гра, бо в міському суді Стасюк і Романовський за понад рік тяганини не надали жодних доказів моєї публічності. Надали – з грубим порушенням процедури – лише в апеляційній інстанції. І головний із їхніх доказів є фальшивим!

Що далі? Любителі брудних маніпуляцій, вочевидь, і надалі боротимуться зі мною – безробітною авторкою найгостріших у місті статей.

А я й надалі боротимусь проти корупціонерів, негідників і хамів у владі. Це небезпечно. Це дуже невигідно. Але свій вибір кожен робить сам.

На «нвіпі» згадок про мене (здебільшого негативних) було в сотні разів більше, ніж про наших чиновників –  дерибанщиків міського бюджету, прихапізаторів-депутатів. Статей там мені присвятили – як нікому. Тому “нвіп” можна сміливо назвати моїм фан-клубом.

Там колись аноніми створювали організацію для боротьби з Камишниковою. Сьогодні аж цілий власник сайта публічно закликає до боротьби зі мною. І це було б гидко… якби не було вже смішно.

Здорові публічні лоби замість воювати з окупантами нещадно воюють із принциповою жінкою, чиї статті досі висять на їхньому порталі.

Казнокради й дерибанщики їм не надякуються!

Попри всю ту брехню, яку роками поширюють дешеві шавки і шістки наших владців, у мене виявилося багато друзів і читачів – вдячна кожному з вас.

Тримаймося купи, будьмо, прорвемось!

Наталя Камишникова