Мати-вчителька тримала сина під замком 18 років. Тепер йому 35, він не вміє робити покупки…

0 2431

Усім сусідам вона казала, що він на заробітках за кордоном. Аж перед смертю зізналася лікарці, що з нею мешкає син…

18 років чоловік був ув’язнений у квартирі власною матір’ю.

Невідомого чоловіка побачили сусіди, коли жінка померла на початку жовтня. Вони повідомили про незнайомця в поліцію та соціальні служби.

Соціальні працівники, які прийшли в квартиру з правоохоронцями, встановили: після закінчення сином школи мати, яка працювала педагогом, більше не випускала його з дому. Відтак він став повністю асоціальним.

Чоловік обійти себе може лише мінімально: готує їсти з наявних запасів продуктів, працює з комп’ютером. Знає англійську мову, трохи володіє комп’ютерними програмами, каже, що підробляє копірайтером. Але він далекий від реального світу.Не знає, як зробити покупки в магазині, як користуватися громадським транспортом, не орієнтується в назвах вулиць міста, не знає, як і навіщо оплачувати комунальні послуги.

Наразі у всьому цьому йому допомагають працівники міського центру соціальних служб. Йому виробили паспорт, аби переписати на нього квартиру матері, переоформити угоди з комунальними установами, оформити субсидії.

 

 

Тривалий час про чоловіка взагалі ніхто не мав жодної інформації, його ніхто не бачив, мати всім знайомим та сусідам казала, що він на заробітках за кордоном.

Працівники соціальних служб хотіли допомогти чоловіку пройти медогляд, щоб з’ясувати стан його здоров’я, однак через асоціальність здавати аналізи він відмовився, інформує УНІАН.

А ось які подробиці повідомляє НОВА Тернопільська газета


Після першої розмови з ним по телефону соціальний працівник поділилася враженням: «Здавалося, що спілкуюся з привидом…»

З вигляду персонаж дивовижної історії худий, сутулий, у нього загублений погляд і ледве чутний голос. Залишившись без матері, він щодня за звичкою сідає за комп’ютер, який самотужки освоїв, щось перекушує на кухні, дивиться телевізор, читає…

Важко сказати, чому стільки років він не виходив із квартири. Та мати підтримувала такий його спосіб життя. Можливо, саме вона ізолювала його від світу. Зі слів дільничної медсестри та сусідів, його мати працювала педагогом, батько — санітаром. Батько зловживав алкоголем, бив рідних, про це знали однолітки хлопця, тому гнобили його у школі, через постійні приниження він навіть не пішов на випускний вечір.

Можливо, мати хотіла вберегти сина від негативу, тому й зачинила на певний час вдома, а затягнулося таке «ув’язнення» майже на 20 років.

 

 

Утім, це лише здогадки. Його батько помер понад 10 років тому, мати аж до недуги ходила на роботу. Коли ж злягла і їй необхідні були знеболювальні препарати, вперше зізналася лікарці: з нею мешкає син, але він не в змозі отримувати ліки. Тому попросила медпрацівників приходити й колоти.

Ніхто й гадки не мав, що син також перебуває у складній ситуації.

Ізольований на десятиліття чоловік завдяки телевізору й інтернету почасти орієнтується у подіях в Україні. А от рідне місто стало для нього чужим — забув назви вулиць, не знає, як користуватися транспортом.

Пройти кілька метрів до найближчої крамниці і купити продукти було для нього важким випробуванням. Соціальний працівник мусив буквально вести його за руку.

— У квартирі ще були запаси продуктів, а от речей першої необхідності ми не знайшли, довелося пояснити, як і де це можна придбати, розповідає Галина Чирська з соціальної служби. Ми допомогли йому виготовити паспорт, ідентифікаційний код, оформили субсидію, нині збираємо документи на приватизацію квартири. Вмовили чоловіка поспілкуватися з представниками «Карітасу», які привезли йому багато продуктів та одягу. Вони пропонували приходити безкоштовно харчуватися, але він відмовився.

Удома готує собі картоплю, макарони. Супи поки що не вміє. Чоловік дуже замкнутий, тому на кожен крок мусимо брати у нього письмову згоду. Маємо адаптувати його до життя, до суспільства, а згодом і працевлаштувати, адже він без засобів для існування.

Починає реагувати на людей, позбувається страху, було навіть спробував пожартувати. У нашій практиці це перша людина, загублена в часі.

Проте, як стверджує дільнична медсестра, у Тернополі є ще кілька таких відлюдьків, просто про них не відомо загалу, бо поки що живі їхні опікуни…

  • Розкажу iншим:

Також читають

Коментуймо!

3000