Сьогодні згадують Майдан, вітер свободи, силу єднання, втрати.

У Володимирі-Волинському до стели Небесної сотні приходили ті, кому найбільше боліло.

Схід роз’ятрений. Люд зневірений. Хлопці – у шпиталях і в окопах. А жирні скоти стали ще жирнішими і скотішими.

І все ж таки – тихий вогник надії.

 

 

Україну нині не майданить, але вже постала когорта вільних людей, які щодня потроху змінюють систему. Влада кривиться, але зважає на них. Мусить зважати.

Активісти – це звучить гідно. “Волонтер” – це як пароль. Для входу в ІНШУ систему, де кілька звичайних людей можуть більше за сотню чиновників.

Костянтин Зінкевич і його друзі стояли тут мовчки. Уранці Зінкевич провідав майданівців у луцькому військовому госпіталі.

Бережімо їх, бережімо одне одного. Нас не так багато, щоб між собою воювати.

Ота небесна сотня – та де, вже дивізія! – дивиться на нас запитально: “Ви ж там не здалися, ні?”

І що ти їм скажеш.

 

 

 

Прочитав сам? Поділись з іншими: