Моє середнє покоління: два Майдани і війна

7 1067

Кадри з побитими студентами таки розворушили наше покоління: нас не чіпали в 2004-ому!!! Ми що хотіли, те й казали.

Ми всі кинули свої справи і поперли на Київ! Батя, що за фігня? Не підписав ти ту “ассацацію”, та й фіг з нею! Але побити 500 дітей???

 

На сьогодні ми – середнє покоління. Вже не “совки”, але й не “діти всього світу”.

Зависли між 90-ми і початком 2000-их. Нам по 30-45 років. Основа держави. Вже смутно пам’ятаємо радянські черги і талони, жовтеняток і піонерів, трохи пам’яті збереглося про референдум 91-го, купони й відключення світла, про перші БМВ і мерси з водіями у шкіряних куртках, про відсутність громадського транспорту і засилля городів на кожному вільному клаптику перед будинками в містах.

 

 

…Наприкінці 90-х – на початку 2000-х ми почали заробляти свої перші гроші і потрохи піднімати голови. Крім їжі й мало-мальського одягу, нам уже іноді хотілося на море, може, навіть якусь 15-річну б/у машину.

Перші масові поїздки за кордон, перші “човники” на Устилузі і Ягодині з нашого віку. Туди солярку – назад запаковане в бензобаки м’ясо. Верх мрії – б/у “Мерседес Віто” або Т4 і мобілка з польським оператором “Ідеа”…

 

 

Ми вже хотіли жити по-іншому. Майже не слухали старіючих батьків, яких вважали затурканими «совками».

Коли ми змогли сказати перше більш-менш тверде «НІ!» місцевій і немісцевій “братві” і це потрошки почало лунати по всій Україні – тоді якраз і грянула Помаранчева Революція.

Літо-осінь-зима 2004-го… Ми повірили, що наші дипломи про вищу і не вищу освіту ще комусь можна буде показати і працювати за фахом, що прірва, яку ми побачили між нами і Європою, стане бодай трохи вужчою – і, може, нам навіть вдасться її перескочити 🙂

Всі кричали «Ющенко – ТАК!» і «Юля, Юля!», ходили на майдани, збори, мітинги. Пересічний мій одноліток чекав дешевих машин із Європи і майбутній безвізовий режим… Всім хотілося вірити в слова Рибачука (до речі, де він зараз???), що Україна за два-три роки ввійде в Євро.

 

 

Ми були наївні, хоча вже дорослі, романтики.

Потім сталося, що сталося.

Закружилося-понеслося. 2005-2008. Ріст цін на квартири і машини спровокував небачену хвилю спекуляцій. Кожен “нормальний пацан з Новіка” мав займатися “тачками”. Перекупи правили бал.

За завдаток в 200-500 доларів купувалася в хлам розбита квартира і тут же на протязі тижня-двох продавалася з наваром в 1-2 тисячі доларів також за завдаток наступному з цього ланцюжка.

Все йшло вгору. В Нововолинську уже було нікого не здивувати зарплатою в 500 доларів. Будувались Кроноспан, БРВ, Алюглас і купа всього, зачаділи на повну ливарні Самкова і Доманського.

Життя якось само потроху ставало в русло і весь час прискорювалось, поки не вліпилося в листопаді 2008-го в долар по 9,5 грн., що потім відкотився до 7-8 грн.

 

 

2009-2010 минув у коливаннях. Ті з нашого покоління, хто не мав або не встиг набратися кредитів у доларах, тихцем раділи, що вони не такі дурні, як ті, що їх набралися 🙂

Янукович-батя якось непомітно вибрався в президенти. На фоні того всього, що було йому конкурентного, він взагалі виглядав “пацаном слова”. Своїх не “кинув”. Від чужих відгиркувався. Ай, може бути, подумали всі – і почали далі займатися своїми справами.

Новік потихеньку знову почав контрабАндити. З’являлися нові «тєми»: рєзіни, плазми, бляха і т.п. “Місто на кордоні” знову, не встигнувши добряче зайти, вийшло з шахт/заводів і пересіло в буси й мінівени. Злотий став другою валютою на теренах Нововолинської Народної Республіки 🙂

Щось там наш гарант плів про євроінтеграцію з ТВ, але вже йому ніхто не вірив. Особливо у нас біля кордонів. Хоча надіялися тихцем, що “канкрєтний пацан” буде «да канца канкрєтним», пам’ятаючи ще зі своїх 90-их про “слово пацана”.

На якийсь там Євромайдан наприкінці листопада в Новіку так було всім фіолетово, що, мабуть, про нього і знали якихось 10%. “Знову нас розвели. Все як завжди. 2004 пам’ятаєш?”

 

 

Кадри з побитими студентами таки розворушили наше покоління: нас не чіпали в 2004-ому!!! Ми що хотіли, те й казали! За що побили цих 500 студентів-маргіналів?!!!

Ми всі кинули свої справи і поперли на Київ! Батя, що за фігня???? Ти за кого себе тримаєш??? Не підписав ти ту “ассацацію”, та й фіг з нею! Але побити 500 дітей????

Батя виявився «канкрєтним» і не дав задню. Довге виснажливе бодання допомогло нам повірити у свої сили. Та і Євросоюз до нас весь час приїздив і казав – «усьо буде Європа». Ми мерзли в наметах і вправлялись у шикуванні в шеренги.

 

 

Я жалів, що ніколи не вмів грати на роялі.

Потім ми перемогли Батю. Плакали за загиблими і раділи майбутній Європі. Давали одне одному клятви не брати й не давати хабарі.

 

 

За тиждень у нас забрали Крим. Ще за півтора місяця БТР дав першу чергу на якомусь там «блокпосту» (що за слово таке дивне?) під вперше почутою назвою міста Слов’янськ із населенням як Нововолинськ і Володимир разом узяті…

Війна.

 

Атошник

  • Розкажу iншим:

Також читають

7
Коментуймо!

3000
6 Коментарі теми
1 Відповіді в темі
0 Прихильники
 
Коментарі-вподобайки
Гаряче коментовані теми
5 Автор коментаря
Аміна

Непогано описано хронологію певного суспільного процесу,певного періоду життя наших громадян….так сказать-константація факту з нотками ностальгічного душевного болю…..ще раз нагадалось нам-як усе було-і з доларом…і з роботою….і з Майданом…..Питання уже не в тому-ЩО БУЛО….питання в тому-ЯК ЖИТИ ДАЛІ???…..Спасайся хто як може….але…у нас ніколи по-іншому і не було,просто на декілька років ми ілюзорно вважали своє життя стабільністю…..колись…..десь після 2000 року і до 2008 р……Згадалась одна цитата-маємо те,що і повинні мати….бо одні народжуються олігархами,а інші-“тєрпілами”……а світом і усіма процесами життєдіяльності у ньому правлять….хто?….кажуть добре законспіровані масони…

Підтримую

Як нескошене жито моє покоління,
Мої друзі в граніті, але не на колінах,
Галасливі пророки з янголами на спинах
Проорали глибоко сірозем України.

А яри на долонях проорала їм доля,
Кому кулею в скроню чи петлею на волю.
Забуття чи безсмертя – не приходиш до тями,
Мабуть, легше померти, ніж ходити ярами.

На дев’ятому колі всі нарешті зустрілись,
У розмовах з собою ми не наговорились.
І в розплющені очі впало сяйво Дажь-бога,
Що яри й стежки Божі для людини – дорога.

Опускались на землю, задихались від пилу,
Віршували таємно, жити вголос навчились
І орали цю землю, хоть ставали волами
І дорогу шукали в повен зріст над ярами,
В повен зріст над ярами…

editor

Не знаю, хто ви, але вірш проситься у пісню.

Нововолинець

…. ДО СЛІЗ … і хочеться добавити … того що розриває душу – вічна зрада владою свого народу знищує націю, породжує рабів, нескорені гинуть, а інші продаються….

editor

Атошнику, ви продовження обіцяли… Ми чекаємо!

editor

Атошнику, а от скажіть: ви тепер вийдете на наш міський Майдан? Чому?

Іринка

було тоді цікаво