Світлану Костюк, лауреата кількох міжнародних літературних премій, авторку віршів, які роблять честь українській поезії, поховали сьогодні на тому непоказному нововолинському цвинтарі, що межує з Низкиницьким монастирем.

Поховали внизу, при дорозі, навпроти гаражів. На пагорбі біля монастиря “немає місця”.

Ця пресвітла жінка була й буде гордістю Волині. Однак на жалобну церемонію не прибув ані міський голова Сапожніков, аніхто з його заступників, ані навіть начальник відділу освіти міськвиконкому. Не побачила на цвинтарі жодного місцевого депутата.

Вони святкують? відпочивають? запрацювалися? Не знати не могли – вже наступного дня про смерть поетеси дізнались люди у Парижі, Мадриді, Нью-Йорку, Відні, Мюнхені, Тель-Авіві, Мінську, Варшаві, Празі, Будапешті, Чикаго, Лісабоні, Римі, Мілані, Неаполі, Торонто, Афінах, Франкфурті, Берліні, Амстердамі, Санкт-Петербурзі, Таллінні, Ризі, Буенос-Айресі, Вінніпезі, Тунісі, Антверпені, Сіднеї

Перелічую лише дещицю міст, у яких читали сумну новину на РАДАРІ 7 січня.

 

Босоніж у небо пішла Світлана Костюк. Письменниці не стало на Різдво

Поширили звістку й обласні сайти.

Натомість приїхали попрощатись – усім колективом – педагоги Будятичівської школи, де викладала українську й директорувала колись Світлана Степанівна. Приїхали представники сільських шкіл із Гряд, Бужанки, Грибовиці,  Литовежа, Низкинич.

Приїхали з Іванич віддати шану видатній, без перебільшення, людині голова районної ради Андрій Бадзюнь, керуюча справами Ніна Шумська, начальник відділу освіти райдержадміністрації Надія Жук із методистами.

Було чимало й нововолинських освітян. Колеги з ліцею, де Світлана Костюк вела гурток поетичного слова, викладачі з різних шкіл міста, електромеханічного коледжу, ВПУ. Принесли вінки і квіти, віддали останню шану.

У вічність письменницю провели близько сотні краян. Були й науковці з Києва та Луцька.

На всіх нас – і повз нас – вона дивилася з портрета, написаного її чоловіком – Анатолієм Костюком, ілюстратором кількох її книжок. Сумовито усміхалась у вічність.

 

 

Місце останнього її спочинку – при дорозі. Там трохи розчистили хащі, але – ні огорожі на цій ділянці цвинтаря, нічогісінько. Безсмертній душі поета до того байдуже, а нам? За жлобсько-зверхню нововолинську владу було страшенно соромно.

Світлано, пробачте нас усіх, що не змогли продовжити вам життя ще хоча б на рік…

Родині письменниці – найщиріші співчуття. Ми з вами.

 

Наталя Камишникова

ФотоВіктор Порплиця

Прочитав сам? Поділись з іншими: