Очевидне – неймовірне! Знайшлися бетонні плити, які друг нововолинського мера Сапожнікова – Анатолій Коптюк у липні 2013-го безбожно повидирав у сквері біля пам’ятника прикордоннику (там іще Вічний вогонь колись горів).

Як запевняють обізнані люди, тоді меру з Коптюком (і, можливо, з тодішніми керівниками Волинської ОДА Клімчуком і Башкаленком) просто треба було відмити бюджетні кошти.

Ну, й відмили – близько 570 тис. гривень. Три з половиною роки тому це була солідна сума, та й зараз чималенька.

Попри протести депутатської групи “Спільна думка”, попри здоровий глузд і тверезі розрахунки, в реконструкцію скверу (чи то у покращення добробуту мера і Ко) вгатили-таки понад півмільйона!

Це сталося за півроку до початку війни, коли виявилось: на розцяцьковану бруківочку біля пам’ятника гроші у владців були, а от армія в нас гола-боса. А дороги такі, що застрягне не тільки ворожий БТР, а й свій – одразу за полігоном…

9 липня 2013-го депутати не дали Коптюку закопати народні гроші!

Поклали назад 20 плит, вивернутих його бригадою. Вимагали вкласти кошти не в благоустрій цілком ошатного скверу, а в будівництво дороги на вулиці Некрасова. 

 

Плити повернули на місце.

Іще й пісочком присипали!

 

 Але 10 днів потому ці депутати відступилися. Я – ні.

Мій одиночний спротив тупому й зухвалому закопуванню бюджетних коштів 19 липня тривав 4 години:

– дзвінок міському голові Сапожнікову, який умив руки. Коптюк теж йому телефонував і кричав потім, накидаючись на мене з кулаками: “Мені мер дозволив!”

– напад на мене озвірілого Коптюка – підрядника робіт. Кілька разів ударив, душив, матюкав.

– Дзвінок у міліцію.

– Приїзд правоохоронців на чолі з керівниками міліції та прокуратури, їхня дивна поведінка і старанне закривання очей на відсутність у Коптюка необхідної документації.

Кримінальну справу про побиття журналістки (мала кореспондентські посвідчення аж трьох видань) відкрили лише на мою настійливу вимогу. Двічі закривали.

Слідчий Шпачук навіть не приховував, що виконує жирне замовлення.  Свідки – Коптюкові робітники – брехали безбожно. Може, зайву сотню гривень хазяїн їм за це приплатив.

Відзначились і медіашавки цього знаного халтурника, чию фірму в Нововолинську називають “Сантехвідкат”. Вибілювали його як могли на своєму “порталі” – от уже не знаю, за які дивіденди. Ну, то таке. Не про шавок тут мова.

Минуло три з половиною роки. Частину плит давно використали – лежать на… цвинтарі. Доріжку зробили, аби дачникам було зручніше на городи ходити. Ще трохи плит пішло, кажуть, під сміттєві контейнери.

А золотий запас вигулькнув аж тепер – попід магазином “Близесенько”.

 

 

Подейкують, магазин належить Коптюковій дружині. Офіційна відповідь із виконкому на мій запит щодо власника цього закладу торгівлі досі не надійшла.

Дивні діла твої, дияволе! 8 каштанів-красенів мученицькою смертю полягли на підступах до “Близесенько”. Плитами з меморіалу вимощено дорогу в магазин.

А от свій сумнозвісний асфальт Коптюк не ризикнув там покласти. Радянські плити, які у 2013-му “підлягали негайній заміні”, виявилися надійнішими, так?

Наталя Камишникова

Фото: 2013-й – Андрій Сорока, 2017-й – Руслан Влодарчик

У тему:

Чим завинили Коптюку 8 каштанів?

 

Прочитав сам? Поділись з іншими: