Нововолинськом шириться багато чуток, адже зараз бореться в міській лікарні за життя перший хворий на коронавірус. 

І всі розуміють: це лише початок. 

Яким же він виявився для нас і для медиків?

Родина важкохворого нововолинця розповіла РАДАРУ таке.

Шахтар-пенсіонер поїхав у санаторій “Червона калина” (село Жобрин неподалік від Рівного) 16 березня. Автобусом.

Так, уже почався карантин, але оздоровчий заклад працював. Туди прибули ще восьмеро нововолинців.

Рідні не відмовляли 73-річного чоловіка, бо знали: вдома під час карантину не всидить.

А там буде під наглядом медиків, підлікується…

1 квітня син забрав його та ще кількох відпочивальників звідти машиною. Поверталися  додому через блокпости, де патрулі вимірювали температуру лише у водія. Пасажирів не перевіряли.

Удома пенсіонер пообідав, приліг поспати – і спав аж до вечора. Пізньої години виявилося, що почувається зле, температура аж 39.

Йому дали парацетамол і вранці викликали сімейного лікаря. Телефоном пояснили: прибув із санаторію, температура висока. Щоправда, на ранок трохи спала.

Лікарка прийшла у масці й рукавичках,  оглянула хворого, послухала фонендоскопом, хрипів не виявила. Сказала, що це ГРЗ, приписала парацетамол і противірусне, порадила давати побільше теплого пиття.

Усе як за звичайної застуди.

Невістка спитала:

– А чи не взяти в нього аналізи? Раптом що… 

 – Не треба, вони зараз нічого не покажуть. Будуть поганими, бо ж іде запальний процес.

Знову надвечір у хворого висока температура. Тож 3 квітня вранці знову телефонують до сімейного лікаря:

– Може, ще раз послухаєте, чи немає хрипів і запалення?

 – Хрипи буде чути за пару днів, зараз іще не виявлю. 

Увечері йому стало зле у ванні. Знепритомнів, виглядало, що помирав. Температура була на той час 36,6.

У паніці викликали “швидку”.

Медики теж прибули в масках і рукавичках, без захисних костюмів, бо виклик був – “втрачає свідомість”.

Запропонували госпіталізацію. Завезли в лікарню.

У приймальному відділенні пацієнта скерували у терапію.

Це припало якраз на вихідні.

Там він і відлежав до 7 квітня. Тобто суботу, неділю., понеділок…

У палаті їх спочатку було двоє, потім другого пацієнта чи то виписали, чи то перевели в іншу палату.

У неділю, 5 квітня, чергова лікарка запідозрила лихе. І вирішила зробити хворому тест на коронавірус.

Але з інфекційного відділення, куди вона зателефонувала, брати мазки з носа й горла так і не прийшли, каже родичка пацієнта. Тож робити це довелося синові хворого й медсестрі з терапії.

А от лікар-інфекціоніст у понеділок оглянула того чоловіка.

Експрес-тести пацієнту загалом робили двічі. Обидва показали негативний результат. Тобто коронавірусної інфекції по них не було видно.

А на лабораторне дослідження в Луцьку потрібно день-два.

Та ж таки чергова лікарка ще в неділю хотіла перевести хворого в реанімацію.

Однак там прийняти його відмовились.

І отак прочекали до вівторка, 7 квітня.

Тепер пацієнт у реанімації, на апараті штучного дихання. Стан важкий.

 – Ми нічого ні від кого з лікарів не приховували, казали як є: приїхав із санаторію, підскочила температура.

Чому вам усе це розповідаємо – бо перший заступник міського голови натякав публічно, ніби хтось там щось приховував. То це точно не ми! 

І знаєте… Коли в нашого родича виявили коронавірус, нашим станом здоров’я ніхто не поцікавився. Ніхто.

Ми самі домагалися, щоб нам зробили тести, – видзвонювали до керівництва лікарні, галас здіймали.

8 квітня прийшла до нас додому лаборантка, взяла мазки. Так, вона була в масці, захисних окулярах, рукавичках, але в такому благенькому (наче марлевому) халаті, що просто сльози.  

Сидимо на самоізоляції. Як почуваємось? Хто як, аби не гірше…

62 контактні особи, кажете, встановили у нього? Можливо.

Це ж і в санаторії, і в нашій лікарні.

Ця біда могла статися з будь-ким, сталася з нами.

Нам дуже важко.

Дякуємо за розуміння.  

Це ситуація очима родини хворого. Звісно, у медиків своє бачення. Вони можуть додати, уточнити, пояснити.

Чекаємо на коментарі. 

Здоров’я і сил усім, хто нині ризикує своїм здоров’ям заради порятунку інших.

Хай одужають усі, кого не омине ця біда.

Люди, лишаймось людьми.

Наталя Камишникова

Прочитав сам? Поділись з іншими: