Що ж трапилось біля їдальні?

Та нічого не трапилось, запевняють педагоги.

Діти бігали коридором першого поверху, біля їдальні чергувала вчителька Тетяна Дзяйло, робила їм зауваження – не слухалися.

Зрештою, каже вона, один хлопчик стикнувся з іншим і врізався головою у двері.

Пані Тетяна завела його у медпункт, йому приклали лід, досидів до кінця занять, пішов додому, все нормально.

 – Трапилось! – досі вважає мама.

Їй малий після уроків сказав і про подряпину на голові, і про медпункт. Вона стала допитуватись. Знехотя відповів, що до нього причепилися троє старших учнів. Штовхнули, дали лящів, ударили по голові.

Обурена мама звернулась у соцмережах до інших батьків: що ж це коїться, виховуйте своїх чад належно! 

Допис рябів знаками оклику, відчувалось – людині накипіло.

РАДАР розпитав цю маму (її звуть Наталею) і повідомив читачам про інцидент. Нагадав про доцільність відеокамер. І порадив директору замість участі у політагітації (той записав відеозвернення на підтримку чинного міського голови) навести порядок у школі.

Невдовзі педагоги у соцмережах спростували інформацію: “Нема в нас ніяких хуліганів!” 

І звинуватили матір учня, що роздула скандал на все місто.

Перепало й РАДАРУ: навіщо підтримав Наталю?

РАДАР підтримав би й їх, якби йшлося про їхніх дітей. Ну, то таке.

Але чому малий сказав удома про трьох кривдників, яких біля їдальні не було? Це питання зацікавило лише його маму й РАДАР. Педагогам було байдуже.

І от до чого ми  з Наталею дошукались.

Малий частенько ішов уранці до школи з плачем: “Не хочу, мене там ображають”.

Неодноразово повертався зі школи то з синцями, то з  подряпинами, то без картуза, бо забрали. Розповів колись перелякано, що ззаду хтось із старших хлопців навалився й душив, пригинаючи аж до землі.

Але це, каже мама, було поза межами школи. Тобто винуватити можна хіба батьків тих забіяк – за погане виховання. 

І це не лише її думка.

Із коментарів до того допису: 

Велика подряпина на голові сина переповнила чашу материнського терпіння. Бо це сталось у школі, а не десь на майданчику поряд.

Коли педагоги категорично заперечили слова другокласника про трьох його кривдників, мама влаштувала малому цілий допит. А інші мами розпитали своїх дітей. І виявилося, що…

Біля дверей у шкільному коридорі двоє учнів стикнулися, так. Але син Наталі не сам вдарився об двері. Його туди після зіткнення штурхнув отой другий хлопець.

Так стверджує юний свідок, що був неподалік.

Про силу удару свідчить розсічення шкіри на голові. Та й гематома, як визнали вчителі, утворилась одразу, аж лід прикладали…

Коли малий підвівся, йому було невтямки, що саме трапилось. Дуже боліла голова. 

Мамі потім сказав про трьох кривдників, бо, певно, дуже його те все дістало. Може, мама бодай так зрозуміє, чому він не хоче ходити до школи. 

От і того ранку – дуже не хотів. Як відчував. 

Мама свої висновки з цієї історії зробила.

Дитину треба частіше вислуховувати і чути, а не відмахуватись від її тривог: мовляв, не видумуй, нічого страшного, усі ходять, так треба, і ти мусиш…

Звісно,  вона неодноразово після скарг сина телефонувала вчительці, іншим батькам – та у класі все ніби було гаразд. 

Мама не хоче жодних скандалів – і у своєму дописі від 25 вересня не звинувачувала педагогів. Вона просто зверталась до інших батьків: виховуйте чад, щоб не били нікого, не принижували!

Але мама шкодує тепер, що не сфотографувала ті синці й гематоми, з якими син і раніше повертався додому.

Чергова вчителька побачила лише те, що один учень “протаранив” іншого, й не помітила, що другокласника штурхнули у двері. Ну, вона й не зобов’язана все бачити. Добре, що зробила зауваження, що одразу завела постраждалого в медпункт.

Погано, що мама про розсічення шкіри голови дізналася лише згодом від сина, а не одразу від класовода, директора чи медсестри. 

Сподіваюся, після відеозвернення на підтримку кандидата С. і /або цієї публікації директор школи отримає від відділу освіти відеокамери і встановить їх у коридорах.

Дуже сподіваюся, що малого припинять кривдити інші учні… і що якогось вихідного дня він скаже мамі: “Швидше б до школи, мені там цікаво!”

А не ковтатиме сльози після копняків чи інших дитячих “розваг”.

Наталя Камишникова