Дві події минулого року гріють мені душу.

Особлива малеча, про яку я писала, переїхала з казенного дому у власний, до мами з татом. І бабусі, які попервах теж її відцуралися, тепер гордо викладають її світлини в соцмережах, запевняючи: “Наша онуця найкраща!”

Не знати, як склалося б у цієї дитини, якби не злива ваших коментарів. Ви обурювались і співчували, радили й вірили, ви знайшли ті слова, які вони почули.

І друга подія. Наше вкрай кримінальне місто трохи зачистили від бандюків, про яких стільки писав РАДАР. Не знати, чи надовго. Не знати, чи справи рекетирів і паліїв дійдуть до суду. Але надія на справедливість усе ж таки є.

А тепер про те, що непокоїть. Дуже.

Учасник Майдану Віталій Грабовський через п’яний жарт про гранату може провести за гратами більше часу, ніж убивці Каті Литкіної.

Він сидить у СІЗО вже шостий місяць. Суд розпочався лише днями.

Прокуратура і поліція пришили Грабовському ледь не тероризм.  Хоча чудово розуміли: це був просто дурний жарт. Молоденька прокурорка у суді незворушно ліпить із нього невиправного злочинця.

Натомість адвокати вбивць Каті ліплять зі своїх клієнтів напрочуд позитивних хлопчиків. І всіляко затягують процес, бо на виродків досі поширюється закон Савченко.

Грабовському можуть впаяти до 6 років. За дзвінок у поліцію.

Убивцям Каті, які  досі комфортно сидять на спецдільниці СІЗО, лишилось відсидіти менше!

І де справедливість, я вас питаю.

Ще одна сумна історія минулого року перейшла в рік новий – про дівчинку, яку гнобили однокласники і била по пальцях учителька.

Мама школярки спочатку хотіла від кривдників своєї дитини лише вибачень і “роботи над помилками”. Вагоме слово тут міг сказати директор школи. Усе б вирішилось у важкій, але корисній для всіх розмові. Однак вона досі не відбулась.

Натомість учні четвертого класу ходять на допити у поліцію і воленс-ноленс беруть участь у запеклому протистоянні дорослих.

Їй-Богу, краще б оті дорослі посиділи у кабінеті директора чи класній кімнаті, попили чаю/корвалолу, покричали, поплакали, згадали щось і добре… І знайшли в собі сили – хто для вибачення, хто для прощення.

Заради дітей, яким ходити на допити й у суди шкідливо для психічного здоров’я.

Ну, але надія жевріє і тут.

Бережіть і цінуйте тих, кому ви потрібні. Бо їх небагато.

Розмовляйте з ними частіше. Кажіть їм добрі слова. Уже зараз. Нічого не відкладайте.

Наталя Камишникова

Прочитав сам? Поділись з іншими: