Принесла вчора в нововолинський Центр дитячої та юнацької творчості (а по-простому – в Будинок школяра) дві торби бляшанок.
Мені зайві, а місцевий підприємець Олег Селедець (магазин “Євродизайн”) і його родина роблять із бляшанок, парафіну й гофрованого картону свічники для бліндажів. Підручні матеріали від містян забирають зі ЦДЮТу при нагоді. Можна й приносити просто в магазин у Шахтарському мікрорайоні.
У фоє дитячого центру бачу відому волинську волонтерку Наталю Волохату та її колежанок – плетуть маскувальні сітки, виготовляють “кікімори” для військових.
Не відриваючись від копіткої роботи, коротко відповідають:
– Так, помічниці і помічники дуже потрібні.
– Ні, молоді жінки здебільшого ініціативи не виявляють. Ані переселенки, ані наші місцеві.
Багато хто з них приводить своїх дітей сюди на гуртки, чекають у коридорах на кінець заняття. Втупляться у телефони, та й по всьому. Хоча могли б і трохи допомогти.
Волонтерки не гірше за працівників військкомату обізнані з реальною ситуацією на фронті і з кількістю наших загиблих. Тому день при дні роблять що можуть… і навіть не можуть, але все одно роблять.
Люди, ваші вільні й надійні руки тут дуже потрібні. Бодай іноді.
Наталя Камишникова