Доктор Франческа Кортелларо з реанімацї в міланській лікарні Сан Карло Борромео розповіла, як виглядає апокаліпсис сьогодні:

– Знаєте, що найважче? Вони помирають притомними. Вони помирають самотніми. Вони благають зателефонувати дітям і онукам, аби попрощатися. Це залишає вас у повному ступорі.

Пацієнти з Covid-19 надходять самі, родичі не можуть їх супроводжувати. Коли настає їхній  час – вони це знають, бо вони не в нарколепсії.

Вони ніби тонуть – але в них є час це усвідомити.

Остання була сьогодні вночі. Бабуся, вона хотіла поговорити з онучкою. Я витягла телефон і зробила відеодзвінок. Вони попрощалися. Невдовзі її не стало.

У мене довгий список таких прощальних відеодзвінків.

Сподіваюся, нам дадуть кілька iPad, щоб люди не помирали самотніми.

Перша лінія війни з коронавірусом проходить за стінами сірої будівлі, яка трохи нагадує радянську.

Та коли ви опиняєтесь усередині, то розумієте: це не фільм жахів 1970-х. Катастрофа вже тут.

Професор Стефано Муттіні, очільник відділення реанімації, каже:

– У мене таке відчуття, що я перебуваю всередині цунамі. І хоч би як я боровся – я не можу його зупинити.

Моє відділення розраховане на 8 ліжок. Мені вдалося додати 7, потім іще 8, потім іще 16.

Уранці в неділю я дуже тішився, що вдалося додати ще 6, але всі вони тут-таки були зайняті.

Зараз я відчуваю, що зазнав нищівної поразки.

У лікарні терміново шукають місця для розміщення нових хворих

Професор Стефано Каруго, яий очолює серцево-легеневе відділення, розповідає:

– Ми одержали ще 12 ліжок для тих, кому небхідна інтенсивна серцево-легенева терапія. Планували все завершити до п’ятниці, але ліжка заповнять уже сьогодні. В нормальний час це зайняло б у нас кілька місяців, нині ми впоралися за 5 днів.

Та це – гонитва проти часу і справжнє Сизіфове прокляття. Все це створює величезний емоційний стрес.

Усі працівники – добровольці, і за всієї тієї допомоги, яку отримуємо, вони стикаються з найважчими речами.

Метро в Мілані: все серйозно

Професор Джіакомо Грасселі, керівник регіонального кризового центру Ломбардії, каже:

– За 20 днів надійшло 700 важкохворих. 100 виписані після покращення. Всі інші померли.

Є ще 1000 пацієнтів на кисневій терапії, тобто вони не можуть дихати самостійно.

Це досягло жахливих пропорцій.

Ми починали зі 130 ліжок у 15 реанімаціях, сьогодні в нас 800. Якщо епідемія поширюватиметься такими темпами, як зараз, до кінця березня у нас лише в Ломбардії буде 2000 пацієнтів у інтенсивній терапії.

Врахуйте, що на всю Італію близько 5 тисяч ліжок у відділеннях реанімації, чимало з них – у Венето й Емілії-Романьї, які також постраждали від епідемії.

Жодна система охорони здоров’я у світі не витримає такого удару.

Ви можете збільшувати кількість ліжок, але не можете за одну ніч навчити сотні лікарів і медсестер.

Прочитав сам? Поділись з іншими: