Я заздрю лучанам – у них був Кривицький…

11 1072

20 січня не стало Антона Федоровича Кривицького. Великого мера, дуже талановитого управлінця, людини державної ваги.

У мене була своя історія взаємин із Кривицьким. Політичні моменти (він не цурався Руху, та й ми у ключових питаннях його підтримували) і кілька великих, відвертих, десь навіть ексклюзивних інтерв’ю.

На одне з них він приїхав до мене в Нововолинськ. На той час уже не був луцьким мером – очолював облуправління містобудування, архітектури й житлово-комунального господарства.

Так виходило, що ми з ним подовгу розмовляли віч-на-віч у непрості для нього періоди.

Напередодні виборів-2006, які він – упевнена! – виграв, але фактичну перемогу в нього вкрав штаб Шиби.

І влітку 2007-го, коли його стали буквально цькувати в інтернет-виданні “Волинська правда”.

Не знаю, чи ходили ті “Семени Прямі” разом зі своїм шефом-“правдистом” Шумиком віддати Кривицькому останню шану. Може, й ходили. Шиба ж пішов…

Але тут не про них.

 

 

У березні 2006-го, за тиждень до виборів, незалежна газета “Народна справа” (редактор – Олександр Харченко) опублікувала два великих матеріали на підтримку Кривицького. Мій і Харченка.

Команда Шиби перла до влади дуже агресивно. Кривицького почали здавати навіть люди з найближчого оточення. Не була посвячена у ті розклади й інтриги, але щось відчула, щось зрозуміла, щось вгадала – на жаль. Усе це є у тій моїй статті – і прямо, і поміж рядками.

Ну, читайте, кому цікаво. Про заповітну мрію тричі Мера там теж є.

 

КРИВИЦЬКИЙ – ЦЕ ПРОЕКТ ГРОМАДИ!

 

МІЖ МОСТОМ І ПОЛОГОВИМ

Задати Кривицькому перше запитання я не встигла. Поки витягала папери, мер задав його сам, і то яке! Я подумки зняла капелюха.

  – Сказати, кому б я програв із задоволенням? Чи й зовсім не пішов би на вибори, якби ці люди балотувалися? Гунчику і Цибульському – керівникам найкращих луцьких заводів. А віддавати місто в ненадійні руки – вибачте! Реального господаря серед нинішніх конкурентів не бачу.

Того ранку всі тумби на вулицях обласного центру були заліплені черговим «компроматом» на Кривицького. Найагресивніші, найбрутальніші витвори – у блоку Гузя. Із грішми у цих молодиків явно все о’кей (хоча реклама нині дорого коштує), а от із мораллю, вважаю, якось не склалося…

На Театральному майдані роздавали стоси агітмакулатури на користь «об’єднаного помаранчевого кандидата» з Київського майдану – цілковито провладного пана Шиби. Щось ті помаранчеві ніяк між собою не домовляться. Від «Батьківщини» сунуть аж троє претендентів на мера, та ще й по судах одне одного тягають…

Загалом вибори міського голови в Луцьку відбуваються як ніколи напружено і брудно. Більшість кандидатів мають на меті одне-єдине: обляпати багном Кривицького. Так ніби в якомусь кабінеті з ними потай домовились: валіть, валіть мера, хлопці, а за нами не заіржавіє…

Один достойник по кілька разів на день запевняє з екрана, що він – глибоко віруюча людина. То цей принаймні перед виборами дитячі майданчики взявся будувати. Решта ж усю кампанію побудували на чорному піарі, ямках і мості.

Ну, нема ще того моста біля залізничного вокзалу, нема! Бо коштів у міському бюджеті поки що вистачає лише на найнеобхідніше. І коли доводиться вибирати між лікарнею і мостом, нормальний мер і нормальна міськрада профінансують медицину. А любителі чорного піару (з-поміж них і двоє міських депутатів, які затято виборюють крісло мера) нехай поцікавляться у породіль, що насправді важливіше: комфортно народити живу-здорову дитину чи вряди-годи пройтися тим мостом.

За останні роки Луцький пологовий будинок став одним із найкращих в Україні. Делегації з усіх областей приїздять сюди і тихо заздрять.

– Тепер беремося за міську лікарню – теж піднімемо рівень, – каже Кривицький.

Як освіта, питаєте? До сотні кращих шкіл України увійшли аж 9 луцьких. У місті діє понад 20 вищих навчальних закладів та філій.

А за кількістю збудованого житла на кількість населення майже не відстаємо від Києва.

 

 

НЕНОРМОВАНА ГРИЗОТА

Мені смішно і сумно, коли цілком поважний кандидат розвішує на висотках свої триповерхові портрети й у телероликах обіцяє все-все змінити, відремонтувати і побудувати, щойно він вмоститься у мерське крісло. А чого ж ти, чоловіче, нічого не змінив, відбувши 4 роки депутатом Луцької міськради? Узяв би та й переконав колег, що головна проблема Луцька – це міст (чи фонтан) – і що саме туди треба вгатити бюджетні кошти…

Просто диву даєшся, як стрімко перед виборами широта мислення деяких амбітних громадян звужується до ширини моста чи вибоїни на дорозі.

Мої земляки-нововолинці по-доброму заздрять лучанам, що у тих є Кривицький. У шахтарському місті Антон Федорович керував виконкомом якихось два роки, але встиг зробити чимало. Ревно дбав про благоустрій. Був революційно винахідливим і вимогливим, азартно продукував свіжі ідеї, ще й примудрявся їх втілювати! А його добродушне почуття гумору знімало всі гострі кути.

За плечима у Кривицького – потужний досвід управлінця. Хлоп’ята-грантоїди з мозолями на язиці (бо ж постійно займаються саморекламою і вибиванням грошей під черговий проект) закидають луцькому меру, що він, бач, «совецький».

Дай Боже кожному з них такого трудоголізму, такого вишколу і такої самодисципліни, як у кращих керівників радянського гарту.

Робочий день Кривицького починається о 7-й ранку – це знає увесь Луцьк. А коли закінчується – знає лише родина. У його приймальні завжди людно, бо городяни йдуть до мера з усім наболілим. А він же й виїзні прийоми влаштовує: у ЖЕКах, у різних організаціях.

Один із його конкурентів лукаво страхає лучан глухою стіною, яка начеб виросла між міською владою і людьми. Але вдосвіта, коли цей діяч іще тільки продирає очі, Кривицький приймає по 10-20 чоловік! І так щоранку з 7-ї до 8-ї. Тих хочуть скоротити, цим заборгували платню, дівчинка терміново потребує операції за кордоном, старих викинули на вулицю рідні діти, там тече, тут прорвало, там згоріло…

 

 

І це лише маленька частина повсякденних клопотів міського голови, який за всю ту гризоту, руйнацію нервових клітин і ненормоване життя без спокою і людських вихідних отримує аж…

  – Яка у вас зарплатня, Антоне Федоровичу?

– Оклад – 500 гривень. Із усіма преміями та надбавками за ранг, учене звання, вислугу років нараховують десь 2200. На руки – 1500-1700.

Довідково. Робітник на успішному луцькому заводі отримує трохи менше. У банку й на залізниці заробляють більше. Про керівників комерційних структур уже помовчу. А платня наших помаранчевих слуг в облдержадміністрації й облраді сягає 17-20 тисяч гривень… І нічого, не червоніють!

 

ДВА АНТОНИ

Дружина Кривицького має мінімальну пенсію, хоча працювала все життя. Завідувала лабораторією на заводі пластмас. Тепер виховує онука. Антон-старший виховувати 3-річного Антона не встигає, зате навчив його грати у шахи.

Щоб звести власний будинок у Теремному, Кривицький продав і свою квартиру, і материну, і тещину. Земельну ділянку під ту хату викупив, а не взяв задарма.

Який там іще на нього «компромат»?..

Колотнеча навколо центру раннього розвитку дітей «Світлинка», що його очолює менша дочка мера, мала два позитивні наслідки.

Перший: усі суди підтвердили законність приватизації приміщення (проте «Світлинка» від нього зрештою відмовилась, аби мати святий спокій).

Другий позитив: молоді лучанки враз дізналися про цей оригінальний заклад із просунутим підходом до дітей – і вихованців у ньому значно побільшало…

А поки тривали ті суди і пересуди, дочка мера цілий рік розвивала малюків у… підвалі – вологому, з комарами та іншими радощами життя.

– За мною, моєю дружиною і дітьми стільки очей пильнує… Усі бюджетні кошти обласне й міське КРУ під лупою перевіряють. Кожну копійку 3 місяці відстежували. Копії всіх рішень, які підписую, – ще не встигла паста висохнути! – вже у прокуратурі.

То я перед виборами спеціально поцікавився у правоохоронців, що в них на мене є. Нічого!

 

 

БЕЗ НЕДОМОВОК

– Колись я натрапила на цілий мітинг попід Луцькою міськрадою. Люди бурхливо протестували проти підвищення тарифів…

– Уся біда у тім, що рішення часто доводиться приймати непопулярні. Однак тисячі людей у житлово-комунальному господарстві також мусять зарплату отримувати! І якби вони до мене прийшли, що їм сказати?

До перевірки обґрунтованості нових тарифів ми залучили Антимонопольний комітет, управління захисту прав споживачів – і тільки потім ухвалили рішення.

  – Може, монополію ЖЕКів обмежать товариства співвласників житла? Скільки вже їх у Луцьку?

– Два десятки. Та діяти цілком самостійно вони не здатні. Адже навіть в одному будинку чи під’їзді люди живуть по-різному , соціальне розшарування є дуже відчутним. Один міг би сплатити більше, інший – ні.

Вважаю, що держава з бюджету повинна відщипнути кошти й дати людям. У комунальній сфері обертається до 25-30% доходів населення. Усе наше життя з нею пов’язане. Тому це питання державне – не місцеве. І якщо вже погашати комунальні видатки заощадженнями, то – всім, а не тільки хронічним боржникам, як зробив уряд.

От ви самі як ставитесь до того, що боржники скористалися замороженими вкладами, а сумлінні платники – не змогли?

– Дуже негативно.

– Отож-бо. Держава не вправі так із людьми поводитись.

– Знаю, що ви в Луцьку своїми експериментами торували шлях новим законам, постановам і державним програмам. А як щодо боротьби з бідністю?

– Цю програму я оголосив першим в Україні. Уперше визначив, хто ж такий бідний. Розробив 12 основних критеріїв: відсутність належного житла, побутової техніки, хронічні хвороби, безробіття, наявність дітей віком до 6 років… Узяли на облік 40 сімей, які з різних обставин опинились на дні життя (про алкоголіків не йдеться). І поставили за мету вивести їх із того стану.

Придбали їм пральну машину, телевізор, оздоровили дітей у таборах, а дорослих пролікували в лікарні, працевлаштували. Комунальні борги їхні погасили чи розтягли не на 5, а на 10 років. І таким чином «підняли» за рік 12-13 сімей. Це дуже конкретна й реальна допомога.

– Скільки зараз у Луцьку безробітних?

– Небагато – 2600. А вакансій – 1000!  І плануємо створити 10 тисяч робочих місць: на підшипниковому, автомобільному, заводі пластмас… Молодь матиме де працювати.

– А відпочити?

– Хочемо передати Будинок офіцерів під молодіжний центр. Уже обговорював це з міністром оборони Гриценком. Після ремонту, який зараз робимо, стане значно гостиннішим і гарнішим Будинок «Просвіта». Я всіляко сприяв і сприятиму молодіжним кредитам на будівництво житла.

 

Автор фото – Володимир Данилюк

 

– Навіщо Кривицькому знову потрібна влада?

– Та не влада – посада. На якій іще можу щось важливе для громади завершити, щось розпочати. Влада як така мені давно не потрібна.

Мене обзивали бандитом, корупціонером, злодієм. Це б’є по мені і по дітях, морально принижує. Але що тішить: ніхто не назвав мене ледарем, непрофесіоналом, який не може керувати містом.

Я в Луцьку знаю, де яка труба проходить, якого діаметру, на якій глибині лежить –і навіть якої товщини…

Маю сили, енергію, знання, особисті контакти з багатьма державними мужами (а це напрацьовується роками!), маю досвід відповідальності. Мені не влада потрібна – самореалізація.

Хочу, щоб Луцьк у конкуренції міст втримав гідне місце. Я – з тих небагатьох мерів, які у перехідний період чітко зорієнтувались і не допустили занепаду. Хочу, щоб Луцьк не втратив ці надбання.

Хтось думає, що молодий може більше? Дарма. Я маю з чим порівняти: як є сьогодні, як було і що робити завтра.

Науково доведено, що кожне місто кожні 12-15 років проходить етап кризи. У Луцьку криза була в 1995-1998-му. Потроху знову наближаємось. І якщо не буде рішучих кроків із розвитку економіки, то у 2010-2012-му роках криза гряне. Але маємо її проминути! Для цього конче потрібно розвивати містоутворюючі підприємства.

– Волинь нині називають у числі найуспішніших областей. Якою є частка Луцька у цьому успіху?

– Промисловість – половина, будівництво – 2/3, інвестиції – 80%.

Усе добре і все погане в місті пов’язують із ім’ям мера. І добре починають цінувати вже згодом, на відстані, а от погане згадують щодня… Це дуже невдячна робота. Дуже багато негативної енергетики, хіба ні?

– Кожна ямка – це Кривицький. Я розумію. Усі дороги в Луцьку потребують нового шару асфальту, на який немає коштів. І все ж таки ми вже йдемо з центру на околиці. Дороги, освітлення, вода, благоустрій – маємо цілу програму облаштування околиць. Плануємо впорядкувати цього річ Вересневе й Вишків. А ще – розвантажити центр від транспорту.

– Де ви проводите відпустку?

– Здебільшого на Волині. Виставки люблю відвідувати: будівельні, з озеленення. Дуже люблю читати історичну літературу. Все у житті вже було, тільки на іншому рівні… Навіть той чорний піар був – у римському Сенаті.

Колись я серйозно займався велоспортом. Мабуть, завдяки цьому досі почуваюсь як 20-річний. Зараз часу вистачає лише на гантелі.

 

1963, Кривицькому – 18. Із друзями на спартакіаді

Фото з архіву Бориса Кожина – першого командувача Військово-Морських Сил України, він теж є на цій світлині

 

– Яка ваша мрія ще не здійснилася?

– Підлітком у військове льотне училище хотів вступити. Але батьки мої – з-за Бугу. Тоді це було серйозною перепоною, і мене не прийняли. Досі мрію посидіти за штурвалом бойового літака, піднятись у повітря хоча б другим пілотом. Відчути справжню швидкість і справжню висоту…

– Ви позапартійний. Важко йти на вибори без політичної підтримки?

– Я людина самодостатня і підтримки не потребую: швидким темпом на 5-й поверх піднімаюсь!

Не хочу й не можу бути партійним або кабінетним проектом. Кривицькийце проект громади! І ніхто не дав політикану права казати, що він любить Україну більше, ніж я.

У міськраді представники різних сил здебільшого лобіюють свої вузькопартійні чи групові інтереси. Я ж мушу вирішувати на користь громади.

Місто – це не крісло, це відповідальність. Моя відповідальність працює на результат, а не на прес-конференції та рейтинги. Ті, що замовляють чорний піар проти мене, дуже хочуть, щоб у цьому кріслі сидів сіренький чиновник, у рот їм дивився. Я для них незручний.

Усі ми хочемо бачити при владі ідеальних людей. Та у владі не можна залишатись білим і пухнастим. Мусиш іти на якісь компроміси. Мистецтво управлінської діяльності, власне, й полягає у знаходженні компромісів. І тут головне, заради чого вони. Заради власних інтересів – чи інтересів громади?

 Отак ми порозмовляли з луцьким мером. Дорогою додому я думала: вибори нарешті скінчаться, піна чорного піару спаде. Залишивши осад на душі виборців – і рубці на серці того, кого «поливали» найбільше.

Велике бачиться на відстані. Колись у Луцьку буде вулиця Кривицького! А сьогодні його суперники вправляються у бруді та брехні, намагаючись опустити його до свого рівня.

Я заздрю лучанам – у них є Кривицький. Поміж себе вони називають мера просто: Антон. І це не гірше за ордени зі званнями.

 

Наталя Камишникова

Газета “Народна справа”, 23 березня 2006 року

Фото – Володимира Данилюка,  із сайтів “Четверта влада”, “Волинські новини”, фейсбук-сторінки Антона Кривицького

 

Прочитав сам? Поділись з іншими:
  • Розкажу iншим:

Також читають

0 0 голосів
Рейтинг статті
11 Коментарі
старіші
новіші найбільшу кількість голосів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Анатоль_ Бідзюра
5 років тому

Всякого бувало у покійного Антона Федоровича. Чого гріхи втаювати. Але, лише за одну його принципову позицію під час Помаранчевої революції коли він став на бік народу і був виключений із СДПУ (о), можна пробачити все.

editor
5 років тому
Відповісти  Анатоль_ Бідзюра

Він був потужною постаттю державного виміру. Запровадив у Луцьку – першим в Україні – стільки всього, що сьогодні розумієш: був вартий чотирьох міністрів.

ВАСИЛЬ ФЕДЧУК
5 років тому

Я у своєму житті бачив лише ТРИ таких щирих велелюдних похорони – це коли померли ЮХИМ ЯРОЩУК в 1972-му році, БОРИС КЛІМЧУК і ось герой вашого інтерв’ю АНТОН КРИВИЦЬКИЙ. Люди по-належному оцінили зроблене ними для ВОЛИНІ та ЛУЦЬКА! ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ЇМ!!!

editor
5 років тому

І трохи про атмосферу за тиждень до виборів, коли розмовляла з Кривицьким. Уже відчувалося, що його здали. Головою Волинської облдержадміністрації був тоді “революціонер” Володимир Бондар. Питання, кому керувати Луцьком, на кого поставити на цих перегонах, вирішувалось насамперед там. У тісному бізнесово-політичному колі…
Шиба і його піар-“шибеники” навесні 2006-го безбожно експлуатували помаранчевий міф. Гасло їхнє було: “Відкрий ШИБУ!” Ну, лучани й повелися, відкрили. А 12 липня того ж року, коли Шиба вже керував міськрадою, він влетів у криваву історію. Їхав пізнього вечора з якихось “консультацій” (якраз було свято Петра і Павла, а він – Павлович, а день був робочий) і біля села Зоря на Рівненщині зіткнувся з автомобілем, у якому були прості сільські хлопці. Тверезі. Хлопці загинули – всі четверо – на місці. Шиба і його молода пасажирка зазнали серйозних ушкоджень, але вилікувались. Алкотест Шиба не здавав кілька днів. У машині його був чек із крутого київського нічного клубу. Коротше, “зашибісь”.

editor
5 років тому
Відповісти  editor

Я і про це писала потім, і багато хто писав. Але офіційний висновок слідства був: винен той водій, що загинув.
Шиба успішно одужав – і вельми неуспішно керував містом.
От мене цікавить: його піарники і покровителі ні разу не почувалися винними за те, що, спаскудивши Кривицького, відкрили Луцьку цю шибу з кривавими бризками?

Анатоль_ Бідзюра
5 років тому
Відповісти  editor

Про цю подію і докази вини Шиби знає і має луцький журналіст Микола Панасюк (Вільна думка).

editor
5 років тому
Відповісти  Анатоль_ Бідзюра

хай би написав для РАДАРА. Тепер, понад 10 років потому.

Анатоль_ Бідзюра
5 років тому
Відповісти  editor

Він писав неодноразово. Якщо віднайду ті публікації – надішлю.

editor
5 років тому
Відповісти  Анатоль_ Бідзюра

Те, що писав, я читала. Цікаво було б прочитати те, що він напише саме зараз.

editor
5 років тому

Ну, і як ляпас журналістській спільноті Волині (тій її частині, де керуються все ж таки совістю, а не голим розрахунком). Олексій Шумик уже наступного дня по смерті цькованого його “Волинською правдою” Кривицького став заслуженим журналістом України. Порошенко підписав указ.
Сам по собі, звісно не став. Хтось робив на Шумика подання, хтось лобіював, хтось узгоджував у кабінетах волинської влади й Адміністрації Президента…
Шумик, який був очільником СДПУ (о) на Волині! Після Кривицького, якого вони з Медведчуком демонстративно виключали з лав цієї партії після помаранчевої революції за неправильну поведінку!..
Агов, журналістська спільното! Агов, політики Волині! у вас амнезія? склероз? чому ви заніміли?

editor
5 років тому

Який пазл складається…
Порошенко був членом СДПУ (о) – з 1998 року. Луцькі есдеки валили Кривицького на виборах-2006 і після них. Разом із блоком Гузя (було таке утворення) , БЮТом та іншими “шибениками”. Мали спільний інтерес – привести до влади більш поступливу і керовану людину. Привели…
11 років потому Шумик, секретар Волинської ОО СДПУ (о), отримав звання заслуженого журналіста з рук колишнього члена СДПУ (о).
Я плакалъ.
І Гунчик тут доклався, без голови ОДА у таких нагородженнях ніяк! Ех, Антоне Федоровичу, а ви йому довіряли…