Заступник мера пригрозив судом нещасній жінці…

Татусь привіз 2-річного малюка до колишньої  співмешканки. Колись він називав цю жінку – матір свого сина! – коханою. Тепер  – “сука, тобі хана, брехуха кончена”.

Опікунська рада ухвалила: тиждень малюк перебуватиме в батька і його нової дружини,  тиждень – у матері. Типу це в інтересах дитини. І так триватиме невідь-скільки.  

Був вівторок – день передачі малого з рук у руки. Центр соціальних служб здійснює супровід, прибули дві працівниці.

Мама хлопчика вийшла з малосімейки, де оселилась  у березні з двома дітьми. У ті тижні, що син не вдома, вона не знаходить собі місця.

Розумна, порядна жінка без шкідливих звичок. Працює у школі. Колишній не може їй пробачити, що вона від нього пішла. А точніше, втекла разом із дітьми.

Втекли вони з його квартири 1 березня. Він влаштував тоді гучний скандал, пускав у хід і матюки, і кулаки.

Татусь виніс малого з машини, поставив біля себе. І заявив: якщо синочок зараз піде до неї, то нехай. А якщо не схоче й не піде – татусь завезе його назад, до себе.

Добрі люди дивилися з вікон і лавочок. 

Нова дружина знімала шоу на телефон.

 – Синочку, ти хочеш до мами?

Що й казати, цікавий психологічний експеримент. Я б сказала – моральні тортури, психічне насильство.

Малий боязко стояв, мама пішла до нього.

Шлях їй ледь не грудьми перекрили працівниці соціальної служби: “Не підходьте! Не лізьте!”

Вона не зважала – ішла  до сина.

Схопила його на руки, понесла додому.

– Малий був дуже переляканий, аж трусився, – розповіла вона потім.  – Обійняв мене за шию і шепотів у вухо: “Мама є, мама є!”

Син буде з нею до вівторка. Далі знову – до татка і його дружини.

А вони, говорячи про його маму, слів не добирають. Матюки, образи – як добрий день. 

Незадовго перед тим суд виніс татусю обмежувальний припис. Заборонив йому впродовж 6 місяців наближатись до мами цього хлопчика та її  доньки на відстань меншу за 100 метрів. Заборонив йому телефонувати їм, надсилати повідомлення.

І на це були вагомі підстави.

Припис про “100 метрів”, зазначив суддя, не поширюється лише на час передачі хлопчика від батька – матері, від матері – батькові.

Голова опікунської ради – знаний секретар-матюгальник – на останньому засіданні наказав мамі 2-річного малюка, щоб вона випускала сина у під’їзді, коли його забирає татусь.

Татусеві він нічого не наказав.

На попередньому засіданні, де мати благала передати їй малюка чимшвидше (не бачила його 11 днів, татусь із працівниками поліції вдерся пізньої години до хати її матері й забрав сина просто з ліжечка), цей голова опікунської ради сказав їй:

 – Батько віддасть вам дитину. На тиждень. Але не сьогодні, бо сьогодні дощ.

Вона не помічала дрібного дощу того дня ні дорогою у виконком, ні з виконкому, вона плакала…  

Тепер не плаче.  Пише заяви у поліцію, у суд, у виконком, в обласні інстанції.

Колишній теж пише заяви – мабуть, частіше за неї. А ще він затято тягає її по судах.

Життя перетворилось на виснажливу паперову війну, і кінця їй не видно. 

Поліцію він викликає регулярно…  

Іноді вона розповідає у соцмережі про свій біль і відчай, про бездіяльність чиновників. Трапляється, гостро критикує їх, запідозривши в упередженості і продажності. 

І от на липневому засіданні опікунської ради страшенно ображений голова заявив їй:

 – Ми готуємо позов до вас за оті ваші дописи, відповідатимете у суді!

А його підлеглі неодноразово вимагали, аби нещасна жінка, в якої фактично “віджимають” дитину, мовчала. Щоб нічого не писала й не розповідала, бо буде ЩЕ гірше. 

ЩЕ гірше – це як? Остаточно заберуть у неї сина? Отак ні за що ні про що?

Схоже, над нею теж ставлять психологічний експеримент: витримає чи зламається? І не розуміють (чи вдають, що не розуміють): вони всі дружно підштовхують її до краю, до безвиході… Зрештою, нема людини – нема проблем.

Але за це є кримінальна відповідальність, панове матюгальники.     

Відстежую цю сумну і страшну історію майже рік. Знаю достатньо, аби зробити певні висновки. 

21 липня піду до суду і я – за одну з публікацій про того татуся. Вважає, що образила його честь і гідність. Ну-ну.

Коментарів “обоє рябоє” чи “сама винна” прошу тут не писати. Іноді краще жувати, ніж моралізувати.

Просто уявіть, як страждають ця жінка  й уся її родина, як калічать психіку дитини турботливі виконкомівські “опікуни” разом із татусем.

Змінити владу в цьому “чарівному європейському містечку” варто хоча б затим, щоб упереджені й хамовиті чиновники більше не ламали долю 2-річного малюка і його мами.

Мої оціночні судження. 

Наталя Камишникова