Коли на мобілці висвітлився вже знайомий номер і у слухавці почувся бадьорий гавкіт – я все зрозуміла: Граф знайшовся!
Щасливим голосом Олексій розповів дивовижні подробиці…
За долю Графа переживали сотні людей. Він ганяв Нововолинськом і околами 5 днів – голодний, переляканий, розгублений.
Величезний пес, вівчарка, не міг знайти дорогу додому – у приватний сектор біля хлібозаводу. Знав лише свій двір і вольєр, у місті не бував, такої кількості машин і людей не бачив. Метався вулицями – і просто дивом не втрапив від колеса автівок.
Олексій шукав свого друга всі 5 днів. Виїздив на кожне повідомлення: бачили схожого біля третьої школи… біля другої шахти… понад озером… на вулиці Гагаріна… на Грушевського…
Сьогодні теж було кілька дзвінків. Олексій навіть не добув свята у школі, де навчається його донька. Мотався то туди, то сюди. На РАДАРІ й на фейсбук були оголошення про пошуки вівчарки, люди намагались допомогти.
По обіді зателефонувала чуйна жінка, повідомила:
– Ішла з цвинтаря за монастирем, спускалася з горбочка. Бачу – двоє хлопчиків вийшли з церкви, а там біля воріт – вівчарка. Подібний до того, що на фото в інтернеті.
Вони його стали приманювати, кликати за собою. І пішли в напрямку села Низкиничі.
Олексій рвонув у село, опитав стрічних людей. Ніхто не бачив хлопчиків із вівчаркою. Сказали лише, що якийсь здоровенний пес забіг був на територію монастиря, але невдовзі подався невідь-куди.
А холод же ж собачий…
Щойно господар повернувся додому – знову дзвінок:
– Низкиничі вітають. Тут мої племінники привели додому вівчарку, зачинили у вольєрі. Приїдьте подивіться, чи не ваш.
Так, нашийник чорний, шкіряний.
Олексій летів як на крилах.
Школярики років по 10-11 виявились дуже тямущими і хазяйськими. Вони змогли заманити пса аж у село (а це добрячий кілометр) і завести у вольєр. Свою собацюру звідти виставили.
Хто там у їхній родині моніторить РАДАР і фейсбук – Олексій не допитувався. Красненько подякував хлопцям, їхньому дядькові – і повіз Графа додому.
Там блудного собачого сина на радощах пригостили по-графськи!
Уплів усе – і люб’язно сфотографувався з Олексієм для РАДАРА. 🙂
Оце-то справжня чоловіча дружба!
Наталя Камишникова – текст
Олексій Панько – фото з Графом
ПОЧАТОК ТУТ:
Happy end…
Батя, ми старались! 🙂
Так “любили”, що аж собака світу не бачила… 😲 ШОК
А куди псові ходити, у бар чи супермаркет? Є такі любителі, що бійцівських псів усюди водять без повідка й намордника. Щоб світ побачили. Це краще?
Та чому ж у бар….. Зараз є всі засоби захисту тобто(намордник, ошийник колючий і т. д), моя думка така просто, ось і все. А гуляти з улюбленцями це обов’язок.
Гуляти вівчарка може і на своєму подвір’ї. А перший обов’язок кожного власника – подбати про безпеку свого улюбленця і людей довкола. Ви багато бачили в нашому місті великих хазяйських собак із усіма засобами захисту? ідеш із дитиною, назустріч бульдог чи ротвейлер, а власник десь собі ззаду, і йому паралельно, чи собака не кинеться. А спробуй зробити такому пану зауваження… ви не пробували?
ШОК буде, як вас хазяйський собака під магазином за руку вхопить. 😲 А хазяїн навіть не вибачиться.
Слава Богу!