Захід має нарешті збагнути, що давати нашим чиновникам кошти – небезпечно.
Психіатр і правозахисник Семен Глузман – про жлобів, які керують, і рабів, які мовчать.
Фантастичні статки наших очільників, кількість дорогих (годинники, шуби), а часом і несподіваних (мощі) речей викликає підозру щодо психічного здоров’я владців.
Видання “Вголос” запитало лікаря, колишнього дисидента Семена Глузмана:
– Що ж це ми побачили? Як це можна назвати?
С.Г.: Жлобство – я думаю, буде правильним визначенням для більшості наших політиків. Вони – малоосвічені люди зі злодійкуватими повадками, вони називають себе бізнесменами, але це такий «бізнес по-радянськи». Ось вони й дорвались. Головне – вкрасти, у когось щось відібрати. Адже відомо, що чимало людей із високих щаблів раніше забирали в інших людей їхній бізнес. Мені й про нашого президента розповідали люди з Вінниці.
Вони жорстокі й жадібні. А влада потрібна не лише з честолюбства, а щоб жорстко контролювати нажите різними способами. Вони пішли на це декларування не з доброї волі – їх Захід примусив. Це вимога, пов’язана з подальшим наданням коштів.
– І як там можуть зреагувати?
С.Г.: Побачивши, що відбувається, Захід, можливо, зрозуміє , що годувати цю країну не можна. Адже частина тих грошей, що вони показали, – вкрадена у Заходу.
Ви ж розумієте – вони не змінилися. Лише вимушено трохи відкрили свої статки. Але зверніть увагу! Практично ніхто не показав кошти в офшорах, заощадження в іноземних банках. Раптом з’ясувалося, що нема мільярдерів у країні, всі – бідні мільйонери!
Вони все одно щось придумають, їх більшість у парламенті. Та й хіба у президентській адміністрації чимось відрізняються? Вони просто не такі публічні.
Зараз дуже серйозний час для наших західних партнерів. Вони повинні нарешті зрозуміти, що з нами небезпечно працювати. Я кажу страшні речі як громадянин цієї держави. Але іншого шляху не бачу. Їх потрібно налякати. Вводити сюди війська ні Америка, ні НАТО не будуть. Проте якісь способи впливу, вірогідно, все ж існують. А давати сюди гроші небезпечно, бо вони йдуть не вам і не мені.
– Наші можновладці можуть колись зупинитись? Вирішити, що вже нарешті досить і більше не треба?
С.Г.: Думаю, що ні. Це не хвороба у психіатричному сенсі, але це одержимість така. Вони так влаштовані. От я колись запитав у свого знайомого, не такої вже аж багатої людини, навіщо така крута машина? Це ж безумство! Її важко паркувати, вона величезна, як автобус, потребує шаленої кількості пального. Він мені відповів: «Розумієте, у мене є й інші авто. Там, де я обертаюсь, у цих колах, якщо я буду виглядати не відповідно, то зі мною не будуть розмовляти. Я буду чужим».
У західних країнах інакша культура. Там це непристойно. Там, якщо ти виглядаєш так, як вони, і носиш божевільно дорогий одяг, тебе не сприймуть.
Я пам’ятаю, як Сорос колись приїздив до Києва. Я був тоді членом правління однієї з його організацій. Йому подали якийсь середнього класу автомобіль. Його це абсолютно не цікавило. Він, мільярдер, запросив мене на сніданок. І я був навіть здивований, що він таку гидоту їсть. Але він на цьому не акцентує. Тоді подали яєчню з салом. А він же, крім усього, ще й єврей, тож навряд чи вживає сало. Та він, здається, якось обійшов і цю проблему. А говорили ми з ним про інше, він іншим живе.
Ось ця відмінність. І не тому, що я якось особливо люблю Сороса. Він – людина абсолютно іншої культури. Так, він романтично переоцінив свої можливості, що грішми можна привести демократію. А от не виходить!
Глузман сидів у радянських в’язницях за іншодумство. Це дуже вільна людина
– Звідки ж беруться такі прагнення – 10 швейцарських годинників, 15 шуб?..
С.Г.: Та тому, що вони радянські голодні інженери, чи ким вони там ще працювали. Дорвалися. А пам’ятаєте ще нашого першого президента – там якась проблема з його сином була, і запитували щось про купівлю будиночка на березі Женевського озера. То він відповідав: «Та то ж хатинка!» Корупція була в Україні і в радянські часи, це не новина. Лише про це не писали.
– Цих самих людей, попри все, можуть знову обрати на наступних виборах?
С.Г.: Боюся, що так і буде. По-перше, вони вміють створювати якісь маски, і за цими масками люди губляться. По-друге, вони починають облаштовувати двори, будувати дитячі майданчики – не обов’язково ж лише гречку роздавати.
А ще є чимало українців, котрі, на відміну від нас з вами, думають про цих хлопців: «От молодці! А я – лох, я так не зумів. Я вкрав на тисячу, а вони – на мільярди». І з повагою ставляться до цих людей. І таких багато, особливо серед дрібного шахраюватого бізнесу.
– А такий розрив між багатими і бідними – це нормально?
С.Г.: Ні, це говорить про те, що ми – патологічне суспільство. Якщо ми таке терпимо, значить, ми не лохи. Ми гірше – ми раби.
– Якою була б реакція здорового суспільства?
С.Г.: Ну, якби хапали палки чи стріляли – це не була б нормальна реакція. У нормальному суспільстві мали б бути якісь серйозні слухання на цю тему, серйозні численні публікації у медіа. Не тому, що треба з’ясувати, скільки приховав Порошенко в офшорах. Не про цифри йдеться, а про феномен – що так далі жити не можна! І ми повинні навчитись їх контролювати. А ми цього не вміємо робити.
Захід теж вчиться їх контролювати. І тому ми всі дізналися, що навіть Ляшко – зовсім не бідний чоловік. Але вони будуть далі займатись популізмом. Це головне для них.
– Де нам узяти інших, не таких захланних політиків?
С.Г.: Ну, вони є, але соціальних ліфтів немає. От я точно знаю людей, котрі могли б змінити систему медицини, систему соціальної служби в Україні. Але ж ті таких людей не підпускають…
Юрій Сколоздра, “Вголос”
Вчора В.Сапожніков по своєму СТН розводився про свою декларацію доходів. Повідомив, вже вкотре, що він не бідний і не багатий. Бреше, як завжди. Це можна легко довести. Якщо порівняти його та інших, більшість наших людей, то він навіть по тих статках, які задекларував, разів у 1000 заможніший від нас – старців і злиднів. Вікторе Борисовичу! Не брешіть публічно на камеру – вам це нагадають і то вже незабаром. Брехнею світ проходять та назад не повертаються. “Momento mori” – пам’ятайте про смерть! Ви казково розбагатіли завдячуючи міській громаді Нововолинська, яка під вашим патронатом доходить до руїни. Ви не будете тут жити – втечете у теплі краї. Віддавши нашу комунальну школу № 6 ви стали кандидатом економічних наук у вищому навчальному закладі. А тепер, ви вже доцент! Там само ж. Незабаром будете доктором наук. Яка блискуча наукова кар’єра! Це називається, як вбачається, корупцією. Пора у Каліфорнію на постійне місце проживання. :)))
прочитавши декларацію товариша всепартійного нашого Сапожнікова хотілось би в нього запитати: ” а чому не задекларував свої долі в хлібозаводі, в міському телебаченні, в цегельному, а від курей гроші теж течуть в карман, ой і ще багато чого, невже страшно декларувати??????”