Померла наша волинська поетеса Світлана Костюк.
Я познайомився з нею в серпні 2014 року, вона вступилася за 10 бійців 51 ОМБР, яких військова прокуратура запроторила в Луганське СІЗO.
Тоді вона написала у приват такі слова: “Мені жаль було слухати і дивитися… Вони ж так зненавидять Україну, якщо не захистимо… чиїсь діти вони… а чужих дітей не буває…”
Вона вже знала, що смертельно хвора, а дбала за чужих дітей.
Тоді ж вона написала і цей вірш:
ПОСЛАННЯ ДО ШТАБНОГО ГЕНЕРАЛА-ЗРАДНИКА
Продажний генерале, як живеш?
Я вчителька, що того хлопця вчила,
В якого свіжовирита могила,
В яку ти і сльозинки не проллєш…
Бо що для тебе сльози матерів,
Хлоп’ята, що ішли “живцем на міни”…
Тих броників хватало й половини,
Аби ти свій мільйончик заробив…
Жорстокий генерале, як ти міг
На нари запроторити хлоп’яток.
Що п`ятий місяць вчились воювати
Без сну і їжі, падаючи з ніг…
Вітання ще від сивих матерів
Тих пацанів, яких ти підло зрадив,
Яких дотла чужі палили гради,
Бо ціль по них хтось все-таки навів…
Пихатий генерале, зручно так
В тоновано-броньованій машині…
У сина твого очі також сині,
І спить він, як і той, мабуть, навспак?..
Ти знаєш, що у кожному селі
Тепер щодня чекають похоронок?..
Ти ж вміло прикриваєшся законом.
Що не проб`ють ні кулі, ні жалі…
Як найманець на цій святій землі…
СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ – СВІТЛІЙ ЛЮДИНІ. Хай спочиває в мирі з Богом!
Василь Нагорний
І на оновленій землі, врага не буде супостата, а буде син і буде мати і будуть люди на землі