Помер волинський дисидент Микола Коц

3 808

26 січня відійшов у Вічність на 88-му році життя один з останніх волинських дисидентів Коц Микола Георгійович – невтомний борець за українську ідею, в’язень мордовських таборів, один із засновників Української Гельсінської спілки, Товариства політв’язнів і репресованих.

Він був автором і співавтором книжок «Волинь у лещатах смерті», «У лабетах червоних вампірів», «Розстріл в’язнів у Луцькій тюрмі 23.06.1941 р.», «Схрони (бункери) Волині».

За горбачовської «відлиги», коли виникла можливість попрацювати в архівах КДБ, використав сповна цей шанс. За Незалежності на моє прохання віднайшов у архівах додаткові матеріали про нововолинського дисидента Петра Михайленка (див. газету “Наше місто” від 14.08.2008 р.).

Хай же залишиться в пам’яті тих, хто його знав і розумів, і тих, хто за його життя не розумів до кінця.

Земля йому пухом.

 

Зосим КОЛБУН, першорухівець, краєзнавець

 

Запланована на 12.01.2017 р. презентація творчості М.Коца  у центральній бібліотеці Нововолинська відбудеться пізніше.

 

 

А ось що розповідає відомий правозахисник і колишній політв’язень Василь ОВСІЄНКО:

Учасник національно-визвольної боротьби 1960 – 1980-х рр. Микола Коц народився 04.12.1930 у селі Гуща Любомльського р-ну Волинської області.

Батько, Юрій Якубович, з бідної родини; мати, Дар’я Харитонівна (1997 – 1951), – сирота. Одружилися 1919 р., нажили п’ятеро дітей. Господарювати почали з півдесятини землі. Батько купував ліс, будував людям хати. До 1939 р. вже мав 10 га землі, орендував рибне озеро. Більшовики обклали „куркульське” господарство подвійними-потрійними податками і розорили його.

Брат Іван, 1921 р.н., захоплювався радіотехнікою, вивчав англійську мову, через що 31.07.1940 був звинувачений у намірах утекти за кордон. До року загинув у таборах Півночі.

У листопаді 1940 р. сім’я була виселена, осіла в польському селі Острувки (Острівки). Коц продовжував навчання в польській школі. 1943 р. село спалене під час міжнаціонального конфлікту. За німецької окупації Коци повернулися в Гущу. Село пограбували червоні партизани, німці спалили його. Родина Коців мало не загинула від диму в підземеллі (їхня хата дивом не згоріла).

20.07.1944 р. в село вступили радянські війська. Батько не підлягав мобілізації за станом здоров’я та віком, але його господарство нова влада знову розорила. Влітку 1947 р. батька без вини звинуватили у підпалі хати голови колгоспу, в жовтні заарештували і 8.01.1947 засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і 5 років позбавлення громадянських прав. Карався під Києвом, на Уралі, в Сибіру. Після смерти Сталіна, 1953 р., амністований.

Тим часом сім’ю влада викинула з хати, забрала всі продукти. Микола викопав землянку і жив у ній з матір’ю та двома сестрами. Доводилося збирати гриби, ягоди, жолуді, ловити рибу і тим живитися. Влаштувався вантажником і сторожем на залізничній станції, зиму 1948-49 року жив у порожній цистерні. Захворів на плеврит.

1.10.1950 призваний в армію. Заморена голодом, у березні 1951 р. померла його мати. Коц служив на Далекому Сході. Хворів на плеврит, туберкульоз кісток. 1952 р. комісований. Лікуватися не мав за що, але хвороби таки відступили. Закінчив курси бухгалтерів, влаштувався в райспоживспілку. Допомагав сестрі Галині закінчити фізмат, братові Андрієві – технікум, а сам за їхніми підручниками вивчав математику, фізику, хімію. Ходив у райцентр Головно у вечірню школу, закінчив 7 класів. Далі навчався в заочній середній школі, ходив у Любомль за 14 км у вечірню школу. Атестат про середню освіту одержав 1956 р.

У 1957 р. вступив на економічний факультет сільськогосподарської академії в Києві, яку закінчив 1962 р. Паралельно навчався заочно на механіко-математичному факультеті Київського університету (закінчив 1966). Відстоював навчання українською мовою. Вдалося ознайомитися з „Історією України-Руси” М.Грушевського.

З 1962 р. працював у Копичинському сільгосптехнікумі на Тернопільщині. У силу можливостей захищав студентів, давав їм читати літературу довоєнних видань, збирав дані і вів записи про боротьбу УПА за незалежність, про примусову колективізацію, записував дещо з висилань радіо „Свобода”.

 

 

Будучи в Києві 1966 р., списав з журналу “Дукля”, що виходив у Словаччині, вірші Василя СИМОНЕНКА, зокрема, “Курдському брату”, якого трансформував як “Українському брату”. Слово „шовінізм” замінив на „комунізм”, „курде” – на „брате”, у рядках „Як упаде в роззявлену могилу Останній на планеті шовініст” замінив на „останній на Вкраїні комуніст”. Переписав вірш друкованими літерами на картоні, намалював тризуб, сфотографував і виготовив біля сотні примірників листівок. Поширював їх у Тернополі, Хмельницькому, Волочиську, Кременці, Дубні, Луцьку, Нововолинську, Турці, Києві, на Рівненщині.

Ця листівка стала головним епізодом звинувачення Коца в „антирадянській агітації і пропаганді”. Він давав читати листівку декому зі своїх учнів, але до поширення її нікого не залучав. Ніхто з них не видав свого вчителя. Коца запідозрили, шляхом шахрайства взяли відбитки пальців, влаштовували таємні обшуки і провокації.

26.10.1967 р. Коц був заарештований у відрядженні в Заліщики, з листівками у кишені. Його допитував начальник Тернопільського обласного управління КГБ полковник Ступак і закликав до “щиросердечного зізнання”, приховування ж вважатиметься „обтяжуючою обставиною”. Справу вів слідчий Бідьовка. Під час слідства Коц деякий час був у камерах з Віктором Рафальським, Левком Горохівським.
Слідство не мало жодного прямого свідка „антирадянської агітації” Коца – лише кілька листівок, які люди принесли в КГБ.
9.04.1968 в Копичинцях і Хоросткові, де раніше працював Коц, відбулися „збори громадськості”: „обурена радянська громадськість” вимагала „суворо покарати ворога”. Були запущені чутки, що Коц – американський шпигун, що його покійний брат Іван – ворог народу (хоча він був уже реабілітований), а батько – куркуль.

На суд 11.04.1968 батька, брата і сестру не допустили. Вирок максимальний: 7 років ув’язнення та 5 років заслання за ч. І ст. 62 КК УРСР. Побачення з батьком, братом Андрієм, сестрою Ганною тривало хвилин 15-20.

Коц подав арґументовану касаційну скаргу, проте касаційний суд залишив вирок у силі.

6.06.1968 р. відправлений етапом у мордовські табори. 29.06 прибув у табір №11 (Явас). Працював у полірувальному, диванному цехах, де потерпав від шкідливих випарів і пилу. Занедужав на серце, лежав у лікарні. Зрештою колишній повстанець Іван Покровський допоміг Коцу влаштуватися в електроцех, де він освоїв перемотування електродвигунів. Коло спілкувань: Мирослав Мелень, Михайло Зеленчук, Анатолій Шевчук.

29.06.1969 р. Коц переведений у 19-у зону (Лєсной), 30.03.1970 р. – в 17-у (Озерний). З Левком Горохівським, Олесем Назаренком, Степаном Бедрилом склали гурток, де обговорювали різні питання.

9.08.1972 разом з великою групою політв’язнів в умовах надсекретности етапований на Урал, у пермський табір №35. Працював на перемотуванні двигунів, це ремесло передав Євгенові Пронюку.

Напередодні етапу на заслання його ізолювали і піддали кількаразовому обшукові з принизливими процедурами – щоб нічого не вивіз на волю.

26.10.1974 р. вивезений етапом з двома валізами і мішком книг у Томськ, через місяць прибув літаком у м. Тегульдет на сході Томської обл. Тривалий час не міг ніде влаштуватися на роботу, потерпав від морозів і голоду. Відтак працював на цегельні, на пилорамі, черговим на електростанції й дизелі. Його відвідували кагебісти, шукали „порозуміння”. Мав клопіт з телеграмами українською мовою, з передплатою преси. Жити доводилося в середовищі кримінальних засланців.

Останнього року заслання працював викладачем кількох дисциплін у ПТУ, але його шантажували перевірками. Терпіли лише тому, що не було інших викладачів.

 

 

13.09.1979 р. Коц повернувся в Луцьк. 5 місяців не міг ніде влаштуватися на роботу, жив у брата, у сестри в Нововолинську. Але їх теж шантажувала влада. Зрештою Коц поїхав до МВС у Київ, де йому пообіцяли прописати в Луцьку і надати роботу. Зустрічався в Києві з Іваном Коваленком, Андрієм Коробанем, Василем Стусом.

Прописали Коца в робітничому гуртожитку. Мусив піти на 5-місячні курси кранівників і ще 5 років працював на будовах у різних містах області. Не вступав у профспілку, не ходив на вибори і суботники.

Коли настала „перебудова”, часто їздив до Києва і Львова. Його намагалися не відпускати з роботи. Влітку 1988 р. на мітингу подав В’ячеславу ЧОРНОВОЛУ заяву в Українську Гельсінкську Спілку (хоча датував її днем свого арешту, 26.10), створив Волинську її організацію.

Проти нього здійнялася хвиля публікацій у місцевій пресі, що він, мовляв, кримінальний злочинець, а батько його був куркуль.

Коц – член-засновник Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих (3.06.1989, Львівський майдан у Києві), Української Республіканської партії (29.04. 1990). Розробив програму дій обласної організації, але, будучи не згодним з обласним керівництвом, відійшов від неї. Так само і щодо КУНу.

Реабілітований згідно з Законом УРСР від 17.04. 1991 р. Пенсіонер.

Помер 26.01.2017 у Луцьку.

Прочитав сам? Поділись з іншими:
  • Розкажу iншим:

Також читають

0 0 голосів
Рейтинг статті
3 Коментарі
старіші
новіші найбільшу кількість голосів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Анатоль_ Бідзюра
5 років тому

Царство Небесне і світла пам’ять! Я знав його. Натерпівся чоловік за своє довге життя – вище маківки.

editor
5 років тому
Відповісти  Анатоль_ Бідзюра

Заходив не раз у волинський Рух, дещо з його спогадів ми друкували в “Народній справі”.

editor
5 років тому

Сухий виклад біографії, а вражає.
Сестра Миколи Коца – Галина Георгіївна викладала фізику в Нововолинській ЗОШ №8.