Сьогодні згадують Майдан, вітер свободи, силу єднання, втрати.
У Володимирі-Волинському до стели Небесної сотні приходили ті, кому найбільше боліло.
Схід роз’ятрений. Люд зневірений. Хлопці – у шпиталях і в окопах. А жирні скоти стали ще жирнішими і скотішими.
І все ж таки – тихий вогник надії.
Україну нині не майданить, але вже постала когорта вільних людей, які щодня потроху змінюють систему. Влада кривиться, але зважає на них. Мусить зважати.
Активісти – це звучить гідно. “Волонтер” – це як пароль. Для входу в ІНШУ систему, де кілька звичайних людей можуть більше за сотню чиновників.
Костянтин Зінкевич і його друзі стояли тут мовчки. Уранці Зінкевич провідав майданівців у луцькому військовому госпіталі.
Бережімо їх, бережімо одне одного. Нас не так багато, щоб між собою воювати.
Ота небесна сотня – та де, вже дивізія! – дивиться на нас запитально: “Ви ж там не здалися, ні?”
І що ти їм скажеш.
Ні, ми не здаємося. І не здамося ніколи. Вже краще смерть. Не повна і абсолютна темрява на віки-вічні, яку Господь приготував для кривих суддів, підлих поліцаїв і зажерливих прокурорів. А світла, нехай і мученицька, де бідняків і шукачів правди очікує подальше життя. Так воно й буде. І не треба бити поклони нинішнім злодіям – можновладцям. Підлабузнюватися і носити хабарі за виконання ними своїх службових обов’язків. Які вони на Біблії і Конституції (!) клялися виконувати. Їхній кінець буде жахливим.
Мабуть, у Володимирі місцева влада не зганяла підконтрольний народ (бюджетників і учнів шкіл) на мітинг і демонстрацію по вшануванню Героїв. Наші прокомуністичні міські керівники вже вкотре це зробили. Вони до тремору бояться, що їх викинуть, разом із засмороділими кріслами, на площу Чорновола. Біда, нам люди, у Нововолинську. Притім, чорна. Ніхто із Вас не опирається і не намагається щось змінити, (ну хоча б із Кроношпаном-UA чи у міській лікарні) у колишній, та все-одно таки, у нині діючій місцевій владі. Вона вже давно колишня… Від неї тхне “совковим” трупом. Ви не відчуваєте запаху?