Нещодавно дізналася, що мешканці Нововолинська хотіли висадити дубові деревця і створити алею Слави в пам’ять про загиблих наших воїнів. Громада хотіла вшанувати героїв.

Але чиновники в Нововолинську не знайшли місця для майбутньої алеї.

Люди хотіли висадити дубовий гай, бо у нас хлопці були, як дуби, сильні духом, не згиналися, стояли на смерть… Хотіли, щоб не тільки портрети у центрі міста, а й дерева нагадували про загиблих.

У Володимирі-Волинському місце знайшлось, а у нас – ні.

Ще будучи ученицею старших класів, я разом із учителями й учнями садила берізки за селищем біля стадіону. Минуло багато років. Берізки виросли, те місце стало березовим гаєм.

 

 

То невже при колишній владі було простіше? Нововолинське керівництво вже землю громади повіддавало у приватну власність чи не має бажання рахуватись із думкою громади? Щось із місцевою владою не те. Це обурливо, і це ганьба!

Хлопці наші за землю нашу життя поклали. То що ж заважає чиновникам у пам’ять про це шматок цієї землі віддати як останній дарунок загиблим і згорьованим рідним і близьким?

Наша земля багатостраждальна, а народ наш – мученик. На цій землі повинно бути місце для храму, для садіння дерев і для вшанування пам’яті героїв.

 

Людмила Зіменко

селище Благодатне

Прочитав сам? Поділись з іншими: