Хто вважає себе журналістом – прийміть мої вітання, це ваш день.
Цей статус насправді не залежить від посвідчення у кишені, бейджика на грудях, вартості камери, суми гонорарів і кількості відзнак.
Скажу вам більше – він не залежить навіть від визнання публіки.
Репортер, розслідувач, трохи поет, трохи філософ, трохи цинік і завжди – авантюрист. Шукач пригод на свою… ага, на неї. 🙂
Ми тут на сайті не ганяємося за сюжетами і сенсаціями. Вони самі пруть на нас, як танки. Ми не ходимо на прес-конференції чиновників і не почуваємось обслугою – ми робимо викривальні матеріали, які вони читають уважніше за всіх.
Нас тягають по судах бариги, яким ми завадили продавати халтурні броники. Так, усе ще тягають, уявіть.
Нас не люблять офіційні й офіціозні журналісти. Ми вільні, і це дратує їх, влаштованих і залежних.
Репортер – це не диплом і не прес-карта, це група крові на рукаві. Іноді в дуже прямому сенсі.
Прокурор і адвокат в одному флаконі. Підмайстер Бога, панібрат чорта.
Мене не прийняли у жодну місцеву спілку правильних журналістів. Я туди не вписуюсь, я їм створюю дискомфорт. Як протяг.
Мені не вручили жодної грамоти від влади. За всі 24 роки моєї бурхливої діяльності. Із Днем журналіста мене регулярно вітав колись тільки прокурор міста. Завжди реготала, отримуючи шикарну листівку від дядька прокурора.
Моя головна нагорода – папірець за підписом Чорновола: кілька добрих слів про мою веселу роботу.
Чорновіл був дипломованим журналістом, редактором купи видань, автором сотень статей. Колись запросив мене на летючку у свій “Час/Time” – і дуже уважно слухав потім мої враження. От завжди поспішав, летів, а тут ішов так повільно бульваром і слухав.
У 1993-му – тоді побачила його вперше – дав мені найдовше у своєму житті інтерв’ю. Ну, так сказав із тією своєю усмішкою.
І що мені після цього оті ваші спілки журналістів, статусні колеги.
Вітаю двох хоробрих нововолинських репортерів: Андрія Рязанова і Анатолія Бідзюру. Це бійці зі своєю унікальною оптикою, своїм поглядом і стилем.
Вітаю мого головного критика, співавтора і співрозмовника – Андрія Сороку. Найпрофесійнішого і найталановитішого журналіста в нашому ареалі.
Пишіть частіше, Андрії. Готуйте фотоальбом, Анатолію Миколайовичу.
Зі святом усіх, хто не боїться бути вільним, плисти проти течії і називати речі своїми іменами.
Браво!!!!!!!!!!так гарно і проникливо написано…кожне слово “дихає” теплом і вдячністю колегам,у кожному реченні-захват і радість….Приємність від улюбленої справи……а поміж рядків-гіркота та сум….біль і розчарування…Пробачте,Наталіє Семенівно,за таке відверте нахабство у судженнях про статтю….З великою повагою до всіх ВАС за дійсну професійність….а ще більше-за ВАШУ сміливість….Я знаю що це таке-бути “неозброєним” перед “сильними” світу цього…Бути “ранимими” різними нападками “натовпу”….і при цьому займатись важливою та потрібною для всіх нас справою…Хочу побажати ВАМ-творчої наснаги та успіхів,благополуччя ВАМ та вашим родинам,міцного фізичного та морального здоров’я і Божого благословення!!!