Сьогодні на засіданні комісії з захисту прав дітей при виконкомі Нововолинської міськради ухвалили нове рішення щодо 3-річного малюка, якого раніше мама мусила віддавати батькові через тиждень.

Тобто хлопчик тиждень жив у тата і його дружини, а тиждень – у мами.

Передача дитини постійно супроводжувалася скандалами, ультиматумами з боку батька, викликами поліції. 

Татусь і його дружина влаштовували, на мій погляд, цілі відеовистави з психологічними експериментами: якщо малий піде з татових рук до мами, то його віддадуть. Якщо не піде – не віддадуть.

І відбувалося це навіть на очах у поліції. 

Я й сама нещодавно бачила, як цей батько передавав сина матері за місцем свого проживання – на околиці Нововолинська.

Ми під’їхали туди близько 11-ї години, як і вимагало рішення органу опіки. Мати зателефонувала колишньому співмешканцю:

 – Я вже тут, виводь сина.

А він у відповідь:

 – Я тобі віддам дитину тільки у присутності поліції та соціальних служб!

У рішенні виконкому цього не написано. Намічався черговий скандал.

Щоправда, за лічені хвилини татусь чомусь передумав. Може, роздивився з вікна на першому поверсі, хто був за кермом. 

А за кермом був депутат міської ради, голова постійної  депутатської комісії. І зухвалу відповідь татуся він чув, як і всі ми.

Оцінивши обстановку, любитель ультиматумів позадкував:

 – Ну, чого ти кіпішуєш? Зараз одягну дитину й виведу.

Крім нього, ніхто не “кіпішував”, усі мовчки спостерігали.

Нарешті він передав сина мамі, вона сіла в авто й зізналася нам: такої спокійної передачі за 9 місяців іще не було…

Уже з цього “найспокійнішого” епізоду можете собі уявити рівень нарваності татуся, постійну психологічну напругу.

І от нарешті.

 

 

Замість недолугого “тиждень на тиждень” комісія, де головувала Вікторія Скриннік, визначила інший графік зустрічей та спілкування батька з сином: по 2 години у понеділок і середу після дитсадка (у присутності матері) й один вихідний день (без ночівлі у батька).

І так щотижня.

Безумовно, для малюка це рішення краще, ніж було за головування А.Сторонського. Бо мстиве прагнення батька довести, що він – цяця, а мама – бяка, вже давно перейшло, на мою думку, всі межі.

Від затіяної ним нескінченної судової та паперової війни, від затятого збирання “компромату” на колишню потерпає не лише вона, а й їхній син. 

Судиться молодик і зі мною – за низку критичних суджень щодо нього у кількох публікаціях.

Споглядаючи всю цю історію збоку, відсторонено, дійшла висновку:  мстивий  і недалекоглядний чоловік із хворобливими амбіціями – це часом смішно, часом сумно, а часом страшно й  небезпечно. Моє оціночне судження.

Розглядала сьогодні комісія і справу щодо жінки, яка використовує своє немовля для жебрання грошей. РАДАР про неї  писав. Що вирішили – повідомлю згодом. 

Наталя Камишникова

Фото – Віталій Грабовський

 

Прочитав сам? Поділись з іншими: