Радар

Ці тихі драми розігруються біля кас, вітрин і дверей магазинів щодня, щохвилини.

Повсюдно у країні, де жирні державні скоти не криючись декларують сотні мільйонів готівкою під матрацом.

Катерина Курбанова, тележурналістка з Луцька, розповіла на фейсбук:

– Не знаю, чи треба про таке писати, але в горлі ком стоїть…

Черга в магазині, переді мною жіночка старшого віку. Її покупки – це півхлібини, маленький пакет молока, грамів 200 пряників і якась недорога водичка… Вивчила її покупки, бо, коли жінка почула, що все коштує трохи більше, ніж 30 грн., довго вибирала, від чого відмовитися, грошей не вистачило.

В результаті відмовилася від води, потім від молока, та за пряники заплатити не вистачало 🙁

А я стою і боюся запропонувати їй доплатити за неї, бо не знаю, як відреагує… зрештою, наважилася… доплатила… мені стало соромно… і боляче… і прикро… і дуже шкода…

Як такі люди живуть????? як їм вижити????? хто їх бачить, чує? І ще багато різних неприємних питань… буде ще гірше???

Вибачте, що вилила це.

Допис Катерини Курбанової вмить обріс коментарями – гіркими, як ота грудка в горлі:

Володимир Миколайчук Найгірше, що все через людей, які так щиро клянуться у патріотизмі, а самі мають колекції елітних вин, мощей…

Антоніна Клімішина Я завжди мовчки доплачую, а потім приходжу додому, плачу і злюсь.

Катерина Курбанова Найскладніше тут передбачити реакцію людини, коли це пропонуєш. Боїшся ще більше принизити.

Інна Білецька  І я ридаю, і встидаюсь, і боюсь реакцій. Але страх не зробити те, що можеш, – більший. Дякую за цей пост, Катрусю!

Катерина Курбанова Нас таких багато, я впевнена! шкода, що проблему таких людей це не вирішить….Певно, вони не важко працюють, раз мало заробляють 🙁 Ми ж побачили по е-деклараціях, хто трудиться в поті чола…

Виктор Кривцун  Вже пора, бо терпець рветься… душити тих скотів треба, а краще на нульовку… але ж перебіжать, с***.

Поліна Січевська Нещодавно йшла по вулиці. Підійшла до мене прілічна бабця і каже: “Дай, якщо можеш, на буханку хліба. Тільки не сердься на мене, будь ласка”.

Я дала 10 гривень. І побігла по справах, на півдорозі замучила совість, бо мало дала, вернулася назад, щоб знайти бабцю, але її вже не було. Йшла і плакала. Як тим пенсіонерам допомогти. Вони ж не бомжі, їх на вулиці не видно, і не всі попросять на ту буханку…

Катерина Курбанова та й я теж могла ще молока їй докупити, але поки схаменулася, було пізно.

Татьяна Бельтюкова Це дуже болюче питання завжди! Шкода стареньких людей, особливо самотніх, хто їм допоможе? Аніхто, вони звикли платити квартплати вчасно, на мізерну пенсію, а ті копійки залишати на виживання, бо на проживання їх просто ну ніяк не вистачить! Не треба соромитись допомогти, треба хоч спробувати, це вже краще, ніж нічого!

Ось зроби про це репортаж, звичайно, до влади не достукаєшся, щоб щось з цим зробили, але хоч більше людей побачать та почнуть допомагати стареньким частіше та не ображати.

Бабця зі Львова

Фото – Роман Нурієв, “Львівська газета”

Inna Stolyarchuk Просто душа болить… Ну, чому так, чому. Хтось фуагру жере та ікру ложками, а комусь і на хлібчик не вистачає. Якщо діти не допоможуть, ніхто їм не допоможе. Влада в *** всіх нас має… Їм до одного місця! Так прикро…

Bogdan Ptaschnik По факту… ця ситуація – то те, за що варто вмирати й убивати. Ну, щоб такого не було…

Oleksandr Gain За все в цему житті треба платити. І я не про ціни в магазині. Ми сьогодні платимо за рішення наших прадідусів, дідусів і батьків. Вони привели до влади людей, які їм тепер не платять пенсії. Вони безмовно дали пограбувати Україну в 30-х. Вони годували Москву. Вони безмовно дали пограбувати Україну в 90-х. Вони голосували за Симоненків, Ющенків, Тимошенків, Ляшків, Януковичей… (зріз голосувань по віку дуже невтішний). Мені їх шкода, по-людськи шкода. Але насправді це не наша вина, а їх самих.

Bogdan Ptaschnik Та да… але якщо ми їх помилку не виправимо… для них же самих, то потім нам доведеться цю ж саму ціну платити.

Наталія Малімон але не прадідусі, бабусі і батьки привели до влади нинішню владу, а хто? Ніколи старість (і не тільки вона) не була так принижена, як зараз.

Таня Колошва Ви нагадали мені мою історію. Одного разу я вийшла з магазину і подумала,чому я не заплатила за ту бабусю… Коли приходила ще в той магазин, я шукала її очима, щоб купити їй м’яса (бо вона постояла біля м’ясного відділу і пішла з своїми дрібничками). Іншого разу перед мене на касі розраховувався дідусь, якому не вистачило грошей. Я, звісно, доплатила, щоб заспокоїти свою душу, а він мені хамовито відповів: ”Ну что, я свободен!” – і пішов.І тут я задумалась, чи варті мої переживання… і чи варто робити добро,коли тебе не просять???

Наталія Малімон Не кожен може адекватно відреагувати, не знає, що робити: руки вам цілувати, дякувати?)) Людині принизливо бути такою) Врешті, добро робимо заради себе, як і зло)

Інга Коваль Найстрашніше, що вона дійсно не одна така… так живуть і сім’ї, де є дітки… хтось обирає між водою і молоком, а хтось – Chanel чи Armani… Я давно кажу біда в суспільстві… біда…

Николай Игоревич Зайдіть на будь-яке відділення Укрпошти, там таких бабусь тьма-тьмуща… І найсумніше, що вони позбавлені будь-якого інстинкту самозбереження: за комунальні заплатять, а там будь як буде… Вони і досі, напевно, думають, що це державі платять за компослуги.

Евгений Евенко Колись я зайшов у рибний павільйон на базарі. Переді мною бабуся дістала тремтячими руками пом’яті 10 гривень і попросила 100 грамів мойви – люди, 100 грамів!!!!! Я запронував їй купити півкілограма і морської капусти теж стільки за мій рахунок. Вона ледь не плачучи сказала: “Спасибі, не треба, мені і стільки вистачить”.

Все ж таки вдалось її умовити і купити їй хоч півкіло мойви. А бабуся ще й за мене переживала, каже: “Може, в тебе в самого, синку, грошей мало?” Я вийшов з павільйону, нічого вже не хотілось ні купляти, ні їсти, просто пішов додому…

Наталия Пивовар А буде іще гірше. Я тисячу разів закликала всіх допомагати пенсіонерам. І сама неодноразово оплачувала покупки. Це страшно.

Nina Vasilisovna У мене двоє інвалідів батьків. Обом по 85 літ… Тато – ветеран праці при інвалідності з дитинства. Доглядає маму, яка вже не може себе обслужити. На вкрай необхідні памперси не вистачає горе-пенсії. А ще й жити за щось слід. Тут сама на смішні гроші вчительської ставки працюєш, і туди слід виділити. І думаєш, чи дитині купити шмат м’яса, це необхідність. Чи більше батькам привезти… В результаті сама собі відмовляєш фактично в усьому. Дожились…

Бабця з Вінниччини

Фото звідси:  http://polar-bird.livejournal.com/566730.html

Оксана Прокопчук ще є й інша сторона медалі. Що роблять діти і внуки для того, щоб їхні бабці мали що їсти… Може, Катін пост мотивує когось зайвий раз звернути увагу на своїх рідних, у непрості часи тільки так можна вижити.

Татьяна Бельтюкова А дуже багато є самотніх літніх людей! А є, що й цілі сім’ї намагаються вижити, зовсім без грошей, бо немає роботи чи підробляючи не вистачає, чи мізерні зарплати, як і пенсії, а є пенсіонери опікуються ще й онуками!

Наталья Єлисеева Вчора стою в черзі так само в ковбасному відділі, і дідусь купує 150 грамів ліверної… в тоненькій брудній курточці, у старезних черевиках. І ТАК САМО СТОЇТЬ ГРУДКА В ГОРЛІ. ДАТИ ГРОШЕЙ? А НЕ ЗНАЄШ, ЯК ВІДРЕАГУЄ.

Юлія М. Робімо що можемо на своєму місці.

Катя Линник Ми можемо лише одне: допомагати будь-яким чином, щось купити їм, десь підкласти пару гивень, можна в сумку, пакет, старатися частіше купувати в стареньких щось із рук, а не в супермаркетах… Можемо, якщо схочемо… Кожен потрошки… А їм буде приємно… Розумію, що всім не допоможемо, але краще так, ніж ніяк.

Ігор Лещенко  Шкода, що таких сотні тисяч, якщо не мільйони… А “наші” депутати плавають, грають між собою у футбол, б’ють один одному пики, не вилазять із ток-шоу та ефірів, і те, що ти щиро з болем описала, їх абсолютно не цікавить.

Поплавати (на Світязі), пограти у футбол (у Володимирі), побитися між собою (будь-де), попіаритися про наше життя (на всіх каналах і ток-шоу) і багато-багато іншого, це – вони, обрані (але на жаль, нами).

Решта (бабуся, пенсіонер, інвалід, хвора дитинка тощо) – не для них, самозакоханих, нахабних, цинічних (епітетів не вистачить). От і все, дуже просто і дуже гірко…

Антонина Борисевич з такими цінами і нашими доходами скоро нас усіх жебраками зроблять. Нещодавно на виході з супермаркету зупинив чоловік на милицях, попросив купити йому пару картоплин… Я в шоці стояла з хвилину… Такого ще ніхто не просив…

На цій “оптимістичній” ноті ми завершуємо. І чекаємо на ВАШІ коментарі, шановні читачі РАДАРА. Ви часто таке бачите? Що з цим робити?