Минулої неділі вдосвіта, ще шостої не було, мені під хвіртку поставили величезну коробку.
І звалили.
Виходжу, відкриваю посилочку…
А там – четверо цуценят.
Дуже милі, але наполохані й голодні. У коробці з-під телевізора лежали 2 шматочки печива і кілька висохлих курячих кісток.
Привезли цуценят легковиком, витягли з багажника чи заднього сидіння – це було чути. Вочевидь, авто проїхало вперед, розвернулось і попрямувало тією ж дорогою… повз мене.
Чорна машина з номером 41 15, літер я не роздивилась. Упевнена, це була та сама автівка.
Ну, а внизу на коробці я виявила напис:
Скотиняко, яка має нахабство підкидати під чужий паркан своїх цуценят, тобі вернеться. Зазвичай вертається через родину або здоров’я.
Ні, я не лякаю і не бажаю, я констатую. Набачилась.
Коли тягну відра їдла бездомним псам (а це зо два кілометри пішки, за будь-якої погоди), ця скотиняка впритул мене не бачить і не підвозить. Коли розношу по різних м’ясних точках свою пенсію, скотиняка не пропонує допомогу.
Скотиняка не завела свою собаку на стерилізацію, бо пожлобилася сплатити ветеринару кількасот гривень. Скотиняка полінувалась навіть викласти фотки собачат у соцмережах із проханням забрати малих.
Але не полінувалася запхати їх у коробку і о шостій ранку привезти мені під хату. Перекинула свою проблему на мою голову.
Місто, як писав класик, акустичне. Хто знає скотиняку – вітаннячко передайте.
Ну, а четверо милих дівуль чекають на добрі надійні руки.
Прихистіть, громадяни, бо я всіх не врятую.
Вони дуже кумедні, схожі на ведмежат. Виростуть невеличкі. Двійко бежевих, чорняве і світло-коричневе.
Хороші люди, які схочуть узяти котресь із малят, пишіть мені сюди:
https://www.facebook.com/radarinua/
Я вам зателефоную.
Наталя Камишникова
Фото – Віталій Гелетуха
Потрібно було під орендовану віллу на Кобзаря, що впритул до стіни “корови” привезти і пропхнути під ковані ворота. Там, нині кажуть, відкрили сиротинець-притулок для бездомних псів, котів і кіз.