Коли друзі вмовляли татуся забрати малечу, у палаті стояла перед образами навколішки його родичка – з цією крилатою малечею на руках… 

 

Фейсбук здивував – якусь мою публікацію поширюють у спільноті “Українська поезія”. Але ж віршів не пишу, чого б це раптом?

 

Ого. То там справді вірш – за мотивами моєї статті про Марійку.

І написала його Любов Занічковська.

А користувач Богдан Голова додав приголомшливі коментарі…

 

 

А тепер сумна проза. 

Кілька днів поспіль одна з абсолютно сторонніх жінок, які взялися доглядати малу в міській лікарні, надсилала біомамі фото й відео з дитячого відділення. Одна світлина просто краяла душу – дитя  саменьке лежить на ліжечку, у палаті нікого…

 – ОК, я поняла, – надійшла відповідь.

 

 

Ціла делегація друзів ходила до молодого подружжя на розмову. Мовляв, схаменіться, заберіть малечу додому, ми всі підтримаємо – словом і ділом.

До мами не доступились, а тато про свою дитину вичерпно сказав:

 – Ми ж її на смітник не викинули.

Справді, не викинули. Хоча не дуже уявляю, як із пологового будинку – після всіх записів у медичних журналах – можна занести дитину на смітник.

Але подякували.

 

 

Оптимальним варіантом на зараз було б узяти дитину у прийомну сім’ю або під опіку. Усиновлення – вкрай забюрократизована процедура. “Пройти всі інстанції – справжнє пекло”, – зізналися РАДАРУ дві жінки, які це пекло свого часу здолали.

Та й держава уважніше ставиться до опікунів чи прийомних батьків – гарантує їм певні виплати. А всиновив – дбай далі сам, твої діти – твої проблеми. Ну, ви в курсі щодо гуманної держави.

Є слабенька надія, що Марійку візьмуть під опіку. Та не забігатиму наперед. Тримайте кулаки, щоб у неї все склалося.

 

 

Коли молодь ходила до біобатьків на розмову, в лікарняній палаті стояла перед образами навколішки, з Марійкою на руках,  їхня родичка. Молила-благала Бога, аби забрали дитину.

Не почув. Або розсудив по-іншому – й викреслив цей варіант із Книги Доль.

А далі напише життя. З вашою допомогою. Поширюйте.

 

Наталя Камишникова

Передрук, використання – лише з дозволу авторки

Прочитав сам? Поділись з іншими: