Згадайте їх сьогодні. Наші перші двохсоті…

Витягуємо з редакційного архіву болісні спогади й розповіді.

Андрій Бадзюнь, 2016 рік:

“Для мене особисто реальна війна з кров’ю і страшним болем розпочалася саме 22 травня 2014 року з Волновахи…

І Кримські події в порівнянні з цією бойнею були схожі на хуліганство з грабежем. А 22 травня 2014 року – справжнісінька війна зі смертями.

Бойовики о 4:30 ранку обстріляли блокпост українських бійців біля міста Волноваха, що на Донеччині. В результаті трагедії загинули 18 військовослужбовців 51-ої нашої Володимир-Волинської бригади.

Саме мені, на той час голові Іваничівської районної державної адміністрації, довелося першому почути цю страшну звістку. А застала вона мене в урочищі Прощаниця нашого району, під час мітингу-реквієму за загиблими героями національно-визвольних змагань. З болем згадую ті жахливі хвилини, коли в телефоні почув слова: «У вас «Двохсотий»…

Чесно скажу, у цей момент добре не міг зрозуміти чи, точніше, повірити… що означає «Двохсотий»… Здавалося, весь світ перевернувся в очах і поплив…

А переді мною стояли ветерани воїни УПА, жителі нашого району та сусідніх, котрі прийшли, як і щороку, цього дня вшанувати полеглих тут козаків і воїнів УПА, і молоде юне покоління іваничівців, що зібралися на вісімнадцятий зліт молодих козаків.

Як? Як я маю сказати, що загинув наш земляк Михайло Грицюк?.. Житель села Милятин, де ми і знаходились неподалік у лісі.

Я ніколи не забуду погляд очей Лесі — дружини Михайла, яка зустріла тоді нас з маленькими дітьми, готувалася ж до хрестин доньки Настуні, яка народилася за декілька днів до першої мобілізації…

Леся весь час казала, що доки не побачить тіла чоловіка, не віритиме у його смерть і чекатиме на нього живого.

Я і сьогодні, як два роки тому, прошу в неї вибачення…

За ці два роки Іваничівська земля прийняла у своє лоно ще вісьмох земляків-Героїв АТО…

Пам’ятаймо наших Героїв! Герої не вмирають!

І нехай наше з вами життя буде гідним їхньої смерті!

Слава Україні! Героям слава!”