"Наш залізний похід - це було дуже круто!"

На початку жовтня народний депутат Ігор Гузь повів у 2-денний похід три десятки відчайдухів.

Бо це був залізний похід: 100 кілометрів – без сну та їжі.

У команді були і кілька нововолинців. РАДАР розпитав Яну Никитюк про пригоди та враження.

– Це мій мега крутий залізний похід!!! – каже Яна.

– Стартували ми зі Смідина – на Світязь.

Але спочатку ми заспівали гімн України.

Зробили ранкову розминку з Надією Самох.

І вперед… go…

Дорога від села до села… думаю, кожен знає яка… каміння, ями, а ще після дощу…

Нам зустрічались історичні місця, про які Ігор Гузь докладніше нам розповів.

І далі понеслося.

Перших 5 км ніби не відчули – хі-хі, ха-ха.

Хлопці, які вже не раз ходили, встигали назбирати грибів і передати все в машину, в якій нас супроводжував лікар.

Повітря неперевершене, природа чудова, з погодою фартонуло.

15 км – анекдоти, сміємося.

Роздивляємося гриби.

Ще сил ого-го 🙂

Привал – ноги догори.

Хто мотає, хто обліплює.

Між 20-30 км хтось зійшов.

35 км – і тут вже почалися перші мозолики.

Нічо, прорвемось – лісом, полем, болотами, пісками 🙂

Починає вечоріти.

Ліхтарики на голови, вперед!

І ось ти розумієш усю відповідальність за себе й за когось. Біля мене йшов хлопчина без ліхтарика, тому треба було не загубити вогників і щоб той, хто йде позаду, теж тебе бачив.

Але ж фантазія робить своє: ліс, лис, вовк, дикий кабан – і ти робиш ноги, вони не йдуть, а летять, але разом з тим хлопчиною, щоб бачив дорогу… напевно, страх.

47 км – і моя необережність послизнутися на корені дерева дала мені знати: 50+ 5 км – і досить, дівчино, пригод 🙂

Усім, хто пішов на 100 км, ми – 11 людей, які зійшли і які теж молодці, бо для нас це вже перемога! – побажали удачі і тримали кулачки, щоб усі дійшли!

Незабутні спогади, класні люди, чудові організатори!

Дякую всім-усім і нашому чотирилапому другу, який теж пройшов із нами 55 км.